Явкотіти
Явкотіти, -кочу, -тиш, гл. Пищать, визжать. Дітей лякають, кажуть, що дід забере у ліру, бо це діти так у лірі явкотять. Подол. г.
Зміст
Сучасні словники
Великий тлумачний словник сучасної української мови
Явкоті́ти -очу, -отиш, недок., діал. - Верещати.
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ВЕРЕЩАТИ, щу, щи́ш, недок., розм.
1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. Хлопець верещав не своїм голосом (Нечуй-Левицький, III, 1956, 202); Дівчатка аж верещали від захоплення, стрибали навколо сосни (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 17); Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою (Остап Вишня, I, 1956, 42); // Дуже голосно співати, щебетати. Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 113); У ботанічному саду верещали на всі заставки солов'ї (Юрій Яновський, II, 1954, 88).
2. перен. Видавати різкі, пронизливі звуки, скрипіння (при терті металевих, дерев'яних та інших предметів). На порожніх вулицях, занесених снігом, пронизливо верещали ковані колеса обозу (Петро Панч, В дорозі, 1959, 69); В кімнаті невідома дівчина витирала зім'ятим папером вікно, воно скрипіло й верещало (Юрій Яновський, II, 1954, 68).
Словник української мови у 20 томах
ВЕРЕЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., розм. 1. Пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою (Остап Вишня); Дівчатка аж верещали від захоплення.
Ілюстрації
|
|
