Шурхати

Шурхати, -хаю, -єш, гл. Шмыгать. Ящірки шурхают. Вх. Зн. 83.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШУРХАТИ, аю, аєш, недок.

1. Видавати, утворювати легкий шум (див. шум 1 1); // у знач. ШАРУДІТИ, ШИПІТИ. Море шипіло піною на береговому піску і шурхало мільйонами дрібних камінчиків (Микола Трублаїні, I, 1955, 155); Під чобітьми на широких — від стіни до стіни — сходах шурхав вичовганий камінь (Леонід Первомайський, Опов.., 1970, 119); Проти базару слобідський парк. Там сьогодні, як ніколи, людно. Цокають сокири, джеркотять пилки, глухо шурхають у вправних руках гладенькі рубанки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 217);
// у знач. ШЕЛЕСТІТИ (про траву, листя і т. ін.). А листя все кружляє і спада, І стелиться, і шурхає, мов знає, Що жар його надовго пригасає (Леонід Первомайський, I, 1958, 503);
// Те саме, що човгати 1. Гостробородий двірник, шурхаючи по камінню мітлою, здіймав хмари куряви (Максим Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, 1952, 286).

2. Швидко рухатися у різних напрямках, куди-небудь; шмигати. Маруся, ніжачися та щулячися, як кітка, випивала запашний трунок і знов шурхала під ковдру (Гнат Хоткевич, II, 1966, 10); Тоня нишпорить оком все далі по грядці, маленькі, смагляві, в якихось роздряпинках руки її так і шурхають між стеблами та суцвіттями (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 168);
// Швидко падати куди-небудь;
// Провалюватися в щось сипуче, рідке (перев. ногами, руками). Вийшов за школу — світа [світу] невидно, сліпить очі, рве за поли, з ніг валяє. Шурхаю по коліна в наметах, спотикаюся, падаю, грузну по пояс (Степан Васильченко, II, 1959, 315); А з часом дорога зовсім пропала, бо вже ноженята шурхали, глибоко провалюючись у сніг (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 259).

3. Те саме, що штрикати 1. В коридорі проти грубки сидів колишній солдат з їжачком на сивій голові і шурхав кочергою в дрова (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 165).

Ілюстрації