Цур

Цур, меж. 1) Прочь съ чѣмъ, кѣмъ, ну его, тебя.... (выражаетъ желаніе избавиться отъ чего, не имѣть съ чѣмъ дѣла). «Цур їй, пек від нас!» каже Олена. Кв. Цур тобі, який ти дурний. Ном. Таке робили, що цур йому вже і казать. Котл. Ен. ІІІ. 51. Цур тобі пек! 2) Чуръ, стой, погоди (выражаетъ запретъ, непремѣн. условіе, напр. въ игрѣ). Цур на тонший кінецьКС. 1887. VI. 477. Цур, міньки не розміньки! мертвого з гроба не вертають. Харьк. г. Е, ні, стривайте, цур не грать, а то не буду й танцювать, поки барвінку не нарву та не уквітчаюсь. Шевч. 496.

Сучасні словники

СЛОВОПЕДІЯ Універсальний словник-енциклопедія

ЦУР межд.; разг.

чур 
цур (же) йому, хай йому цур! — ну его! будь он неладен! прах с ним!

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЦУР, виг., розм. Уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-небудь, робити щось (в старовину в заклинаннях, тепер перев. в іграх). Помічена падуча зірка зараховувалася тій з дівчаток, яка перша помітить, «зловить» її і перша встигне гукнути: — Моя! Цур моя! (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 27); [Конон:] Стійте! Станьте ж ви, братця, тут, цур до хвіртки не наближаться (Марко Кропивницький, II, 1958, 449); // Вигук, яким скріплюють яку-небудь умову, домовленість і т. ін. (перев. в іграх). [Настуся:] Е, ні! стривайте, цур не грать. А то не буду й танцювать, Поки барвінку не нарву Та не заквічаюсь [заквітчаюсь] (Тарас Шевченко, II, 1963, 191); Юркові щось спадає на думку, і він каже: — А знаєш? Зараз і вгадаю. Тільки цур: не критися, казати правду (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 5); // кому, чому. Вигук, що вживається, щоб висловити незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чогось. — Нехай вам цур, вражим бабам! Од вас усе лихо стає на землі! Лучче з вами зовсім не знатись! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 195); — Ой боже мій! я б і грошей тих не схотіла через той страх. Цур їм, тим грошам (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 333); Від великодня служить [Зінька] у них, а так наче давно вже. Що вже намучилась, і цур їм. У роботі завжди, сама ж усе, бо він десь або по ділах, або гуляє, а вона ж — пані, ні за холодну воду (Андрій Головко, II, 1957, 24); — Цур вам! — підхопився Петру. — Що це ви таке верзете, чоловіче? Отямтеся? (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 188); // Уживається при бажанні позбутися, не згадувати кого-, чого-небудь, відвернути щось (перев. з частками хай, нехай). Прохаєте оповістити вам усяку пригоду у подробиці — годі! Се тепер, удень, та й те, поки ще не чули, то прохаєте, храбруючи, а прийде ніченька, спати не будете — цур йому! (Марко Вовчок, І, 1955, 330); — А я й не тямлю, що зо мною було, — стогнав Ведмідь. — Те тілько тямлю, що я перший і останній раз в життю [житті] пробував літати! Хай йому цур! (Іван Франко, IV, 1950, 90), У нас не холодно, — і справді тепер 11° тепла.. Але ся благодать почалась тільки з вчорашнього дня, а то було таке, що нехай йому цур, бодай не верталось (Леся Українка, V, 1956, 218). ♦ Цур дурня та (й, і) масла грудка див. масло; Цур тобі (йому, їй і т. ін.), пек тобі (йому, їй і т. ін.); Цур тобі (йому, їй і т. ін.) та (і) пек тобі (йому, їй і т. ін.): а) виражає побажання позбутися кого-, чого-небудь, не мати справи з кимсь, чимсь. Царівна в плач: — Цур! Пек йому!.. Зістанусь дівкою довіку! Нехай не буду нікому, Ніж мужем мать сього каліку! (Українські поети-романтики.., 1968, 284); [Петро:] Коли я не вгоден вам, я хоч зараз оддаю булаву свою; і не хочу, і цур йому, і пек... Вибирайте собі кого знаєте (Микола Костомаров, І, 1967, 184); — Коли ви, бабо, бачили, як я сало крав? — питається він гугняво. — Задавись ти з своїм салом! О дійди від мене, цур тобі, пек тобі! (Любов Яновська, I, 1959, 87); б) уживається, щоб висловити незадоволення ким-, чим-небудь. — Ну, коли Арсен довідається про все, не простить їй.. — Цур та пек тобі! А це ж чого? (Євген Гуцало, Передчуття.., 1971, 156).

Словник української мови

Цур-цура виг., розм. Уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-не-будь, робити щось (перев. в іграх). Одного разу (цур-цу-ра, щоб ніхто не знав/) Улас дав їй почепити ненадовго одну медальку. Яке це було хвилювання../ (Ю. Япов., Мир, 1956, 154).

Матеріал з Вікісловника

Цур - розм. уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-небудь, робити щось (за старовини в заклинаннях, тепер перев. в іграх) 1)вигук, яким скріплюють яку-небудь умову, домовленість і т. ін. (перев. в іграх) 2)кому, чому. вигук, що вживається, щоб висловити невдоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чогось 3)уживається при бажанні позбутися, не згадувати кого-, чого-небудь, відвернути щось (перев. з част. хай, нехай)

Матеріал з Вікіпедії

Цур (Чур) — український вислів. Уживається для заборони торкатися або привласнювати що-небудь, робити щось. Також використовується для скріплення домовлення, певної умови, а також для вислову невдоволення, несхвалення, бажання позбутись чогось, або не згадувати щось.

Походження вислову пов'язують із давньослов'янським дохристиянським богом Щуром, обожненим охоронцем родичів померлого від нечистої сили, неочікуваної небезпеки — звідси старослов'янське «пращур». Серед слов'ян язичників Щур не був божеством найвищого рангу і також вважався покровителем і охоронцем кордонів земельних володінь. На межах земельних ділянок звичайно насипали пагорби, відгороджуючи їх частоколами; розкопування пагорбу могло розгнівити божество. У певні дні голова роду обходив володіння гонячи перед собою жертовних тварин, співав гімни, приносив дари божеству і ставив кам'яні або дерев'яні стовбури, які називалися термами. Під термами хоронили розпечене вугілля, хлібне зерня, короваї, плоди, мед та вино. Місце знаходження термів вважалося під владою Щура, де божество головувало і іноді з'являлося — тому межі роду вважалися захищеними і порушників очікувала помста божества. Пізніше на межах почали ставити дерев'яне зображення божества, яке мало вигляд кругляша, короткого відрубочка товщиною у руку. На зображеннях пізніше почали ставити умовні знаки, що означали власника певної ділянки землі — звідси російське слово «чурка», «чурбан». Сучасні дослідники вбачають у слові «цур» значення магічного кола, через яке не може переступити нечиста сила — звідси «цуратися», «відгородити себе колом». Вислів «цур моє» супроводжувався окресленням магічним колом своєї власності або просто зміцнення прав власності у використанні слова як закляття.

Вислови: Цур йому, пек! А цур тобі на язик! Цур на Вас! Цур мене, цур! Цур моє.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Цур ("скала"): 1) мадиамский царь, вассал или союзник царя аморреев Сигона из Есевона, отец Хазвы (см. Хазва). Ц. был убит в сражении израильтян с мадианитянами (Чис 25:15,18; 31:8; Нав 13:21); 2) вениамитянин, сын Иеила из Гаваона (1Пар 8:30; 9:36).

Словари и энциклопедии на Академике

Цур (евр. "скала, утес, камень") — с этим именем в Библии известны: 1) Ц. (Числ XXV, 15), начальник Оммофа, племени мадиамского, отец мадианитянки Хазвы, убитой Финеесом, сыном первосвященника Елеазара. 2) Ц. (Иис. Нав. XIII, 21) — из вождей мадиамских (князей Сигона, царя аморрейского, жившего в Есевоне), убитых во дни Моисея, при завоевании той земли.

Ілюстрації