Утікати

Утікати, -каю, -єш, сов. в. утекти, -чу, -чеш, гл. 1) Убѣгать, убѣжать. Утікав перед вовком, а впав на медведя. Ном. № 1790. Від напасти полу вріж та втікай. Ном. № 1758. 2) Втекать, втечь.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках УТІКАТИ 1 (ВТІКАТИ), аю, аєш, недок., УТЕКТИ (ВТЕКТИ), утечу, утечеш; мин. ч. утік, утекла, ло; док.

1. Швидко відходити, відбігати, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування і т. ін. — Чого це ти, Денисе, так засапався? Чи втікав од кого? Чи за тобою хто гнався? — спитав Роман (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 351); Враз від греблі почулося вовче виття. Дівчата завищали не своїми голосами, кинулись утікати (Михайло Стельмах, I, 1962, 57); Ви не знаєте самі, що се втекло від вас: чи зайчичок стрибнув, чи пташечка пурхнула, чи дівчинка зникла (Марко Вовчок, I, 1955, 339); Плавні горіли.. Коли швидше побігти — можна ще втекти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 364); Блиснувши чорною сталлю, ринув [ворон] головою вниз в кількох десятках метрів від дороги. — Добивай! Утече! — закричав Сергій (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 139).

2. Поспішно відступати. Розбите польське військо утікало з поля (Яків Качура, II, 1958, 423); Зловісно посміхався Бенедикт і звелів почати бій. Але руські не втікали (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 242); // Рятуватися втечею, відчуваючи страх перед кимсь, чимсь. — Три якісь багаті пани втікали од гайдамаків та запорожців з України в Польщу та й закопали своє добро (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 334); Прийшов до Києва Радзівілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусили до Переяслава втікати (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 69); — Бійся бога, милий побратиме! Що за слово ти оце промовив? Чи на те ж браталась я з тобою, аби мала так ганебно зрадить? Коли хочеш, утікаймо вкупі, — дужий кінь мій нас обох врятує (Леся Українка, I, 1951, 387). ♦ Хоч утікай з хати — те саме, що Хоч з (із) хати тікай (див. тікати). Пан як пан, та панята — хоч утікай з хати (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 110).

3. Самовільно, потай іти, від'їжджати і т. ін. звідкись кудись, до когось; здійснювати втечу з тюрми, каторги, з-під варти і т. ін. І згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну,.. Кайдани ламає, Утікає на вольную волю... (Тарас Шевченко, II, 1963, 340); Торік у ярмарку баба скочила на чужий віз та за Буг утікала (Марко Вовчок, VI, 1956, 263); Долю Грузії своєї Оспівав великий син [Гурамішвілі]; Як утік він із полону, Як блукав голодний він (Максим Рильський, III, 1961, 109); В минулому році хлопчак хотів був утекти до червоних козаків, так не-взяли його — не доріс (Михайло Стельмах, II, 1962, 168); Цей [хлопець], звичайно, втікати зі школи не буде (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 64); // Залишати своє місцеперебування, направлятися кудись і т. ін. через певні обставини. — Куди ти підеш? — гукнули на неї дівчата. — Ще тільки розігралися, а ти вже і втікати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 322); Олександра .. сварилась з чоловіком. У хаті в них було пекло. Гнат втікав до корчми (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 27); Там [у Львові] було холодно і сніг ішов, отже, хотілося скоріш утікати, тим більше, що справ не було багато (Леся Українка, V, 1956, 418); // перен., розм. Збігати (про страву). [Гапка:] Нема часу, борщ вибіжить. [Степан Демидович:] Та не бійся, не втече твій борщ (Володимир Самійленко, II, 1958, 121).

4. перен. Швидко переміщаючись, віддалятися. Серденько щось рибалочці віщує: Чито тугу, чи то переполох.. Сумує він, — аж ось реве, Аж ось гуде, — і хвиля утікає!.. Аж — гульк!.. з води дівчинонька пливе (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 76); // Зникати. День устає. Із сходу день іде. Коротшають і утікають тіні (Максим Рильський, I, 1956, 402); Пахло весною. З першими променями сонця почав непомітно втікати мороз (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 300); Погасли живі іскорки в її очах, сміх утік із уст (Іван Франко, II, 1950, 111). ♦ Земля утікає з-під ніг — те саме, що Земля тікає з-під ніг (див. тікати); Сон [десь] утік див. сон 1.

5. від кого — чого, заст. чого, перен. Позбавлятися кого-, чого-небудь неприємного, небажаного, уникати чогось. Тепер стояла справа так, що як-небудь викрутитись, щоб утекти зустрічі з інтелігенцією, Вові не можна було: сьогодні в народній чайній одбудеться перша народна читанка (Степан Васильченко, I, 1959, 84); Потім ізнов прясти стане [мати], але й у роботі тепер уже від спогадів не втече — встають та й встають у пам'яті цілі картини з недавнього минулого (Андрій Головко, II, 1957, 191); Вам [ворогам] не втекти від правди суду (Володимир Сосюра, II, 1958, 257); Люди, втікаючи згуби, одні по горах притулились; Інші човнами пливуть (Микола Зеров, Вибр., 1966, 308).

6. тільки док., перен., розм. Десь подітися, пропасти. — Не плач, дочко, не журися. Твій талан од тебе не втече (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 364); — Ех, утік наш могорич з-під самого носа. Варава, тільки Варава заховав злодіїв! (Михайло Стельмах, I, 1962, 88); — Не втече од тебе ні завод, ні шахта. — Завод не втече, та життя, мамо, не стоїть на місці (Андрій Головко, II, 1957, 422).

7. Припиняти своє спільне життя з ким-небудь, покидати своє подружжя. Іван охоче оповідав про своє життя домашнє; з оповідання того можна було зрозуміти, що втік він.. од лютої жінки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 347); — В селі язиками плещуть, що твій Михайло втік від Юлки (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 131).

8. тільки док., рідко. Спливти (про воду). ♦ Багато (чимало) води утекло (утече) див. води.

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)