Уста
У́ста а вуста, уст и вуст, с. мнГубы, уста. Утри мої смажнії уста, а сахарнії і сам утру. Ном. № 2315. Сей народ устами мене шанує. Св. Мр. VII. 6. У ко́го в руках, у того й в устах. При потчиваніи гостя напиткомь отвѣтъ гостя хозяину, означающій желаніе, чтобы хозяинъ выпилъ первый. Ном. № 11603. І крихти в устах не було́. Ничего не ѣлъ. А я нині і кришечки хліба в устах не мав. Федьк. Золоті у тебе уста. Какъ ты хорошо, красиво говорить. К. Досв. 118. З уст ні пари. Молчитъ, но говоритъ ни слова. Вона все ходить, з уст ні пари. Шевч. 28. Ум. Устонока(ки́), устка, усточка(ки). З чистих усток ’но словенько. Гол. І. 19. Шкода ж моїх красних усток. Гол. І. 294.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 122.
вуста́ = уста́ — піднесено-традиційна і поетична назва губ; символізують мову, коли кажуть про мовчазну людину: «Вона все ходить, з уст ні пари» або про красномовну: «Золоті в тебе вуста»; Ісус говорить: «Народ цей устами мене шанує, серце ж їх далеко віджене»; прикмета жіночої краси: «Шкода моїх красних усток» (Я. Головацький); символізують також потребу їсти й пити: «І крихти в устах не було»; гості господареві кажуть: «У кого в руках, в того й в устах».
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 494.
УСТА́ (ВУСТА́), уст, мн. Губи, рот. Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланіти, очі і уста Марніють зримо (Шевч., II, 1963, 359); Франчуків підносить чарку до уст, половину випиває (Хотк., II, 1966, 421); Коли я ввійшла до канцелярії, шеф саме скінчив снідати і витирав серветкою уста (Вільде, Троянди.., 1961, 224); // Губи, рот як орган мови. В його серці щось пекло, щось бунтувалося і кричало, але уста мовчали (Фр., IV, 1950, 43); Тоді уста мої тобі щось говорили, І ти щось обмовляла (Рильський, І, 1960, 96); Уста, що, як відомо, є частиною артикуляційного апарату, мають бути в хорового диригента витреновані в дикційному відношенні, щоб він умів беззвучно говорити (Осн.. диригув., 1960, 191). ◊ В уста́х чиїх залуна́ти (зазвуча́ти і т. ін.) — виходити від когось (про сказане, написане). Те.. слово.. воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно залунало по широких світах (Коцюб., III, 1956, 247);
Золоті́ уста́ — хто-небудь добре, гарно говорить. — Полюбила наша Домаха чумаченька молодого перехожого. — Так і єсть!.. О, та й хороший же вдався! та який жартівливий, говіркий! золотії уста! (Вовчок, І, 1955, 60);
З уст в уста́ (рідше від уст до уст) перехо́дити (передава́тися, полеті́ти і т. ін.) — переходити, передаватися від однієї людини до іншої, поширюватися (про новини, повідомлення, розпорядження і т. ін.). Зміст п’єси, окремих подій переходив із уст в уста (Коцюб., II, 1955, 142); Бачимо, тягнуть сапери всяке знаряддя, занепокоїлись командири, полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (Гончар, Новели, 1954, 39);
З уст чиїх почу́ти (дізна́тися, дові́датися і т. ін.) — від кого-небудь почути (дізнатися, довідатися і т. ін.). — Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (Коб., II, 1956, 300); Я бачив твій [О. Пушкіна] портрет у друга-вірменина, Із уст якутових я чув твої слова, І в’є тобі вінок Радянська Україна, В братерській вольності жива (Рильський, III, 1961, 38);
Зціпи́ти уста́ — щільно стулити уста, губи;
На уста́х у кого, рідше кого — хто-небудь часто говорить про щось, повторює що-небудь. Суха [Килина Іванівна] як сухар, жовта як стигле жито, завжди розкуйдана, завжди з святцями в руках і лайкою на устах, не боялася Кирила Івановича (Мирний, І, 1954, 148); Край мій, що в вогні найтяжчім, на устах народів світу (Тич., II, 1957, 170);
Розмика́ти (розімкну́ти) уста́ — починати говорити. Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Гр., II, 1963, 400);
Уста́ми чиїми говори́ти (промовля́ти і т. ін.) — говорити від чийого-небудь імені, чиїми-небудь словами. Упевнено — гостріше лез — в лице новій війні устами Франції Торез рішуче кинув: «Ні!» (Гонч., Вибр., 1959, 345); Устами діда промовляла поважна мудрість (Донч., VI, 1957, 7).
Ілюстрації
|
|
Цікаві факти про уста
Червоний і рожевий – кольори любові
Здорові губи мають рожевий колір, червоний або рожевий відтінок. Шкіра на наших губах неймовірно тонка і має тільки від трьох до шести шарів клітин, в той час як інша частина тіла має 16 шарів. Через це, ми можемо побачити капіляри або кровоносні судини, які надають нашим устам червоного і рожевого тонів. Звичайно, чим світліша шкіра, тим насиченіший колір губ.
Наші губи ніколи не пітніють
Це вірне твердження, наші губи не мають потових або сальних залоз, тому вони не пітніють взагалі. Це робить їх ще більш привабливими. Єдиним недоліком є те, що вони не мають захисних масел, їх шкіра легко може стати сухою і потрісканою, тому необхідно слідкувати за нашими устами.
Наші губи потерпають від сонця
На жаль, губи людини неймовірно чутливі до пошкоджень від сонця. Насправді, вони більш схильні до пошкоджень, ніж будь-яка інша частина нашого тіла.
Губи виражають емоції
Вже давно стало відомо, що наші губи можуть сказати комусь, якщо ми щасливі через посмішку або сумні через насупленість. Вони можуть навіть передати, коли ми роздратовані через стиснутість губ і є ідеальним комунікатором навіть перш, ніж ми почнемо говорити.
Губи у кожного з нас унікальні
Наші губи абсолютно унікальні, як і відбитки пальців. На світі не можна знайти двох абсолютно однакових відбитків губ.
Устами цілуватись надзвичайно приємно
Губи мають понад мільйон різних нервових закінчень, що робить їх одними із найбільш чутливих частин тіла. Вони насправді в 100 разів більш чутливі, аніж кінчики наших пальців. Ось чому ми так обожнюємо поцілунки, адже це неймовірно чуттєво і приємно.
Див. також
https://wol.jw.org/uk/wol/d/r15/lp-k/1986608
Джерела та література
http://ukrlit.org/slovnyk/вуста
