Убути

Убути. См. Убувати. |}

Сучасні словники

БУВАТИ 1, ає, недок., УБУТИ, убуде; мин. ч. убув, ула, уло; док. Зменшуватися в кількості, об'ємі, ступені вияву. — Я хочу, щоб у мене була повна гладишечка грошей і щоб цілий рік вони не убували, скільки б я їх не брав (Україна сміється, I, 1960, 111); Тож, коли б цілість всесвітня з вогняних складалася тілець; То чи вони прибували б чисельно, чи то убували, Чи відміняли свій лад і стосунки, чи то зберігали, — Все надаремне: вогонь би незмінно вогнем залишався (Микола Зеров, Вибр., 1966, 144); Може, тому й не убуває сили в Дунаї, що він вічно рухливий, що він завжди в боротьбі! (Михайло Чабанівський, Балкан. весна, 1960, 250); — Ну, сьогодні снігу убуде! — обізвався знову Кирило.. — Іч, як драгліти став, — так водою і взявся! (Панас Мирний, III, 1954, 68); — Нехай побесідують люде, Досхочу медку поїдять, У мене його не убуде... (Іван Манжура, Тв., 1955, 40); // Знижуватися в рівні, спадати (про воду в річці, водоймищі). Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 361.

Ілюстрації