Товк

І. Товк, -ку, м. Толкъ. У нашому пов ку чортимає шовку. Ном. № 6655.

ІІ. Товк! меж. Толкъ! Він мене товк під бік. Шейк.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник

ТОВК 1, у, чол., діал. Глузд, розум. [Захарко:] От за те я тебе й бив, що ти п єш без товку, що дуже ласа до чарки (Марко Кропивницький, II, 1958, 141); // Толк. Який ум, такий і товк (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 395); Бачив я, живучи стільки на світі, усякі любові і який з них товк бува (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 307). Давати (дати) товк: а) (кому) давати пораду, як діяти. Приліг [Хома] на приспі [призьбі] та тут і заночував, дожидаючи, хто-то завтра прийде і який йому товк дасть, що як би то той скарб знайти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 231); б) (чому) робити лад, порядок. Настановили до гамазіїв [амбарів] начальних [начальників], та усе з панів, та письменних, щоб і щот [лічбу] знав, і товк дав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 137); Розуміти (знати, бачити) товк у чому — те саме, що Знати толк (див. знати).

ТОВК 2, виг., розм., рідко. Уживається як присудок за знач. товкти 3. А старша дружечка мерщій тим реп'яхом, що відьма дала, та її [Олену] у спину товк! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 213); Це ти в мене коня вкрав? Тепер ховаєшся? [питає Йонька мірошника]. І тільки нахилиться до лантуха, а його щось іззаду — товк. «І що воно таке? — думає Йонька. — Ану ж давай підстережу» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 435).

Ілюстрації