Судьба

Судьба, -би, ж. Осужденіе, пересуды. Се не судьба, а щира правда. Ном. № 6720.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СУДЬБА́, и, жін.

1. розм. Те саме, що доля 1. Боролись ми не раз, не два з судьбою (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 363); В твоїх руках тепер, народе, Твоя судьба, твій рівний шлях, Бо світоч гордої свободи Палає у твоїх руках (Максим Рильський, II, 1960, 297); * У порівняннях. Вона, Євгена, біля тину.. Стояла тихо, мов судьба (Михайло Стельмах, V, 1963, 62). ♦ Обійдений судьбою див. обійдений; Судьба завела (заведе) див. заводити 1.

2. заст. Обмова, пересуди. Се не судьба, а щира правда (Номис, 1864, № 6720). ДОЛЯ 1, і, жін. 3. Хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежать від бажання, волі людини. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 126); Тільки глибоко десь, на дні дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого тихого людського щастя, що обікрадена злою долею її щира і вірна любов (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 357); * У порівняннях. Коли ж мене на півдорозі стріне важка лавина і впаде, мов доля, на голову мою, тоді впаду я на сніг нагірний (Леся Українка, I, 1951, 196); // Умови життя; життєвий шлях і те, що на ньому виникає. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама (Леонід Глібов, Вибр.; 1957, 183); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля (Тарас Шевченко, I, 1951, 4); Катерина міцно з'єднала свою долю з Антоновою долею (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 6); Моя солдатська доля почалася далеко-далеко від рідних країв (Павло Загребельний, Європа Захід, 1961, 69); // Бажане, щасливе життя Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама... (Леся Українка, I, 1951, 324); Прокіп Савич одним з перших порушив звичаї свого містечка і пішов шукати долі на на морі, а в степах, на суходолі (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 8). ♦ Випадати (випасти) на долю див. випадати; Зв'язувати (зв'язати) свою долю див. зв'язувати. 4. Стан, у якому перебуває або перебуватиме що-небудь; майбутнє чогось. Згадає я собі, що Ви обіцяли Написати до мене про долю комедії Єремієва «Шляхта» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Як можна було не хвилюватись, знаючи, що тут вирішується доля урожаю (Колгоспник України, 12, 1958, 34). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 360. ДОЛЯ 2, і, жін. 5. рідко. Частина чого-небудь. Маленька зірочка горіла в небі, пливла над селом, на якусь долю секунди притухаючи, щоб потім спалахнуть з новою силою (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 478); * Образно. Дивлячись на плантацію, колгоспники часто говорили: «Маріїні буряки», і в тому була велика доля правди (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 366); // Належна комусь частина; право на участь у чому-небудь, на володіння частиною чого-небудь; пай. Долю м'ясива йому тут прислужники зразу поклали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена. 1963, 296); Одрадяни вже лічили, скільки-то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що — продати (Панас Мирний, IV, 1955, 241); Праці в школі хоч небагато було на мою долю, — була вона не цікава, а тяжка (Степан Васильченко, IV, 1960, 34). 6. Частина розміру музичного такту. ▲ Сильна доля — частина розміру музичного такту, на яку припадає наголос. Такт — це відрізок музичного твору, що починається з сильної долі (Колесса, Основи техніки диригування. 1960, 7). 7. У старій російській системі мір — одиниця маси (ваги), що дорівнює 44,435 мг.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 360.

До́ля, лі, ж.

1) Участь, удѣлъ, жребій, судьба. Моя доля терпіти. Така тобі, доню, доля судилася. Метл. Горе горе, нещасная доле, — виорала дівчинонька мислоньками поле. Чуб. V. 6.

2) Счастливая судьба. Пошли йому, Господи, щастя й долю. К. ЧР. 67. В того доля ходить полем, колоски збірає, а моя десь ледащиця за морем блукає. Шевч. 41. Нема йому щастя-долі. Мет. 461.

3) Раст. Sempervivum globiferum. L. ЗЮЗО. І. 136. Ум. До́ленька, до́лечка. Чуб. V. 555. Бідна моя головонька, доленька нещасна! Мет. 65. А я, доленько, в неволі помолюся Богу. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 418.

До́ля —

1) у дохристиянських ві­руваннях — очевидно, божество-неминучість, божество-фатум, хоч візантійський письменник Прокопій VIст. про наших предків пи­сав: «Не знають долі (фатуму) і зовсім не визнають, щоб вона мала якусь силу над людьми»; немину­чість Долі — це світова віра; за на­родним повір’ям, кожен має свою Долю (талан, Божий суд-присуд, звідки вираз «що кому судилося»; пop. у «Слові у полку Ігоревім», де Доля подається як суд Божий); Доля призначена людині Богом; вона з’являється зіркою в небі при народженні (за давніми віруваннями, її визначають кожному 12 ангелів-судців з веління самого Гос­пода), зі смертю спадає з неба до­долу; пізніше Доля поділилася на добру й злу — Долю і Недолю; кожному Доля ще від колиски ви­значає, що неодмінно має статися, від Долі не втечеш, — буде те, що кому судилося, і той, хто кому су­джений; судженого конем не об’ї­деш, хіба смерть розлучить; неми­нучість того, що кому судилося, породила славнозвісне українське — «якось-то воно буде!», або жар­тівливе — «якось-то воно буде, бо так не буває, щоб ніяк не було!», або сумне, — «його спіткала зла доля»; про щасливого кажуть, що він у сорочці (в Галичині — в чеп­ці) вродився (звідси — «хто в чепці вродиться, той щастя в пазусі но­сить»); разом з тим хто долі-щастя (щастя-долі) не має, тому завжди не ведеться; українські приказки про неминучість долі (як узагаль­неного поняття) виразні й влучні: «Що має бути, того не минути», «Долі не минути», «Що Бог дасть, те і в вікно подасть», «Долі й найбистрішим конем не об’їдеш», «Перед долею не втечеш», «Від ли­хої долі не сховаєшся», «Лиха доля й під землею надибає»; разом з тим доля сама нібито не шукає лю­дину, а ось людина намагається знайти її і оволодіти нею; хто від­шукає свою долю, тому в усьому таланить, той швидко багатшає; хто не знайде долі — б’ється, як риба об лід, і нічого з його почи­нань не виходить; тому до долі звертаються, долю кличуть, від караючої долі застерігають, на долю сподіваються, долю вмилостивляють, на милість долі віддаються, на долю ворожать; на свято Катери́ни (див.) дівчата здавна справляють обряд кликання своєї долі; у наро­ді вважають, що краса не завжди йде поруч зі щасливою долею; у деяких казках герої збуваються злої долі й міняють її на добру; на Іва́на Купа́ла (див.) дівчата гадають над Івановим вогнем на свою до­лю. В осінню, довгу ніч, безсонну, Як вітер заводив від поля Розпуки пісню невгамовну, Прийшла до мене моя доля. Бліда була… Вдивилась в мене і сказала Тим шепотом, що гірший грому: «Тебе я здавна в тямці мала І не віддам тебе нікому» (Б. Лепкий);

2) до́ля (пестливі — до́ленька, до́лечка) = тала́н — не залежний від волі людини хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, а також умови життя, сам життє­вий шлях і те, що на ньому стається; у цьому основному значенні мова, як і її носій, персоніфікує долю чи фатум (звідси численні народнопоетичні звертання, як у Т. Шевченка: «Доленько моя! Не дай мені вік дівувати!»; уособлена суб’єктно-предикатна сполучува­ність, як в афоризмах: «дитина спить, а доля росте», «добра доля іде з широкого поля», «добре тому жить, чия доля не спить», «доля карає й вельможного й неза­можного»; уособлена предикатно-об’єктна сполучуваність, як у при­казках: «віддалася на лиху долю», «долі скаргами не власкаєш», «на торгу долі не купиш», «ще ніхто не втік від своєї долі», а також сталі народні епітети в сполуках: до́бра до́ля, зла до́ля, горба́та до́ля, лиха́ до́ля, щасли́ва до́ля, нещасли́ва (неща́сна) до́ля, щерба́та до́ля); ці персоніфікації відбивають у мові стародавні вірування наших пред­ків у надприродну силу, яка визна­чає для кожного його земний шлях, тому й кажуть: «Доля не питає, що хоче, те й дає» (пop. у пісні: «Ой, зачула ж моя доля, Що не бути мені вдома, Бути ж мені у неволі — У рекрутському наборі»); разом з тим у народних піснях до­лею від народження наділяє або ні часто мати: «Породила мене мати в нещасну годину, Дала мені злую долю, де ж її подіну?» або: «Уроди­ла мене мати в зеленій діброві; та не дала мені мати ні щастя, ні до­лі»; у весільних піснях долею обді­ляють молоду на посаді янголи і сам Господь: «Ой славен, славен Маріїн посад… — Ой по чім же він так дуже славен? По всіх віконцях янголи сидять, Янголи сидять, до­леньку судять, А над дверима сам Господь стоїть, Книжечку читає, доленьку роздає». Така тобі, доню, доля судилася (А. Метлинський); Горе ж мені, горе, нещасная доля, — Виорала дівчинонька мислоньками поле (пісня); Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота, вона тиняється сама (Л. Глібов); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли, — Така його доля (Т. Шевченко); Обікрадена злою долею її щира і вірна любов (І. Цюпа); Йдучи сюди, Фока мав ясний план: помститись за Довбуша і самому вмерти. Осо­бистого щастя він не чекав від долі (В. Ґжицький); Бідна моя голо­вонька, доленька нещасна! (пісня);

3) уживається як народнопісенне звертання до коханої людини. А зв’язав їм піп рученьки: «Вже ж бо ти моя!» Вона стала, заплакала: «Ти доле моя!» (пісня);

4) бажане, щасливе життя. Нема долі — пішла за водою (приказка); Як не було та­лану, то не буде й долі (приказка); Пошли йому, Господи, щастя й долю (П. Куліш); В того доля ходить по­лем, Колоски збирає, а моя десь, ледащиця, За морем блукає (Т. Шевченко); Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… (Леся Українка);

5) ща́стя-до́ля = ща́стя-до́ленька = ща́стя й до́ля див. ща́стя 4;

6) бага­торічна рослина родини товсто­листих; молодило паросткове; по­ширена на Поліссі в соснових лі­сах, на піщаних місцях; цвіте у липні-серпні; використовується у народній медицині.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 192-194.

Ілюстрації

Див. також

https://www.youtube.com/watch?v=q9uBpU84Ef0

https://www.youtube.com/watch?v=-51YEny2ZNA