Солоно

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Солоно, нар. Солоно. Без соли солоно, без круп густо. Ном. № 10074.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Присл. до солоний 1, 3, 4, 6. — Солоно їдять [селяни], видно, що п'ється, — пожвавівши, пожартував дід (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 40); До смерку не спинялися [чумаки] від рання, Щоб зимувать в степу не довелось. Солона юшка, аж гірка тараня, Ще й піт солоний. Солоно жилось (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 36). ♦ Не солоно сьорбавши див. сьорбати.

2. у знач. присудк. сл. Про відчуття солоного смаку. Сонце стоїть десь над головою. Піт заливає очі, і солоно став на сухих губах (Олесь Гончар, III, 1959, 57).

3. у знач. присудк. сл. Тяжко, скрутно. Ми, ганяючись за достатком, почотом [шаною] та славою, так часом бавимось з людьми, що від наших забавок буває їм дуже солоно!.. (Панас Мирний, IV, 1955, 294). ♦ Солоно приходитися (прийтися) кому — тяжко комусь, хтось зазнає тяжкої праці, труднощів, горя, неприємностей і т. ін. У Галичині років з п'ятсот тому назад.. солоно приходилось руському народові, котрий звали вони [князі та бояри] смердами (Михайло Драгоманов, I, 1970, 325); Вийшли [солдати] од ротного, сміються; дякують Максимові, що, коли б не він, дуже б солоно прийшлося... (Панас Мирний, II, 1954, 123).

Ілюстрації

Солоно.jpg СОЛО.jpg Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання