Совість

Со́вість, -сти, ж. = сумління

Франсуа Шифляр (1825—1901), Совість (Віктора Гюго)

Сучасні словники

• СО́ВІСТЬ, і, жін. Усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління. Щоб не замерзнуть, Андрій нишком по ночах рубав по шляху верби або розбирав стріху в сусідніх порожніх будинках. Якби не совість — крав би (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 37); Вірячи у прикмети, Роман був певен, що як тільки він — всупереч совісті — візьме чуже, скривдить когось, так щастя й відступиться від нього (Олесь Гончар, III, 1959, 145); Я розгортав, неначе повість, свого життя суворий шлях — пішов на фронт, партійну совість перевіряючи в боях (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 13); Тут [у райкомі] кувалася і його, Оксенова, пролетарська совість.. Стільки разів приїжджав він сюди на наради, на партійні вбори, скільки вислухав добрих слів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 310); Еталоном поведінки, шкалою моральних цінностей для героїв Стефаника є совість (Радянське літературознавство, 5, 1971, 67); * У порівняннях. Тебе [комсомольський квиток] я зберіг, наче совість мою (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 176); кого, чого, чия, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін. Партія — розум, честь і совість нашої епохи, радянського народу, що здійснює великі революційні перетворення (Програма КПРС, 1961, 119); Пісню політв'язнів створив поет Олександр Гаврилюк, людина, яку можна назвати людською совістю... (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 99). Де твоя (у тебе, ваша, у вас і т. ін.) совість?; Май (майте) совість; Немає (нема) совісті у тебе (у вас і т. ін.) — уживається, щоб присоромити когось, викликати почуття відповідальності за щось. Нерозпорядливість і в ній підіймає дражливе почуття, так і хочеться крикнути разом із Брагою виконробові в вічі: де ж твоя совість? Чому ж ти не подбав? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 260); — І де твоя совість, Юхиме! Дома жінка хвора, води кухля немає подати кому.., а ти ось парубкувати зо мною (Андрій Головко, II, 1957, 191); [Олімпіада Іванівна (до п. Груїчевої):] Де у вас совість, де у вас серце? Хіба ви не бачите, що ви з нею робите? (Леся Українка, II, 1951, 81); Яка весела робота! .. Куди це поспішає пилка? Пилко, рівніше ріж. Сонце, май совість, ми ж працюємо (Юрій Яновський, II, 1958, 141); — Ех, хлопці, хлопці, нема у вас совісті ні на макове зерно, — докірливо похитав [економ] головою (Михайло Стельмах, I, 1962, 562).

Совість.

• ВТРАТИТИ (РОЗГУБИТИ) СОВІСТЬ — те саме, що Втратити (розгубити) сумління [й честь] (див. сумління); Для очистки совісті див. очистка; Заговорила совість див. заговорювати; Залишати (залишити, лишати, лишити) на совісті кого, чиїй — те саме, що Залишати (залишити, лишати, лишити) на сумлінні (див. сумління); Із спокійною (з чистою) совістю — те саме, що Із спокійним (з чистим, з ясним) сумлінням (див. сумління); Іти (чинити, діяти) проти власної (своєї) совісті — те саме, що Іти (чинити, діяти) проти власного (свого) сумління (див. сумління); [Лежить] на совісті кого, у кого, чиїй — хтось винен у чому-небудь, морально відповідає за якісь дії, вчинки і т. ін. Я занадто в лірику вдаюся і забуваю, що в мене на неї нема часу, що маса роботи лежить на совісті! (Леся Українка, V, 1956, 315); — Глядіть не віддайте моста Махнові. На вашій революційній совісті він (Олесь Гончар, II, 1959, 238); Муки (докори, докір) совісті — переживання, викликані усвідомленням своєї несправедливості, провини і т. ін. [Річард:] Тепер мені сидіти, дивитися на сії зайві руки, позбавлені коханої роботи, єдиної, що красила життя, се гірше, ніж непрощена провина, ніж муки совісті... (Леся Українка, III, 1952, 12); Степан почув між собою і нею велику віддаль, яку проложило горе, почув докір совісті, що він перед цим міг думати про любощі (Михайло Стельмах, II, 1962, 153); На совість: а) дуже добре, якісно. Мар'ян кидав на якусь часину свою довбню й починав руками перевіряти загорожі й засіки. Селяни на совість робили їх (Михайло Стельмах, I, 1962, 635); Робота була зроблена на совість, пліт ще й досі стоїть (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 26); б) покладаючись тільки на чесність, не вимагаючи інших гарантій; Не за страх, а за совість — сумлінно, чесно. Робітники поважали його ще й за те, що він не вдавав з себе великого начальника, роботу свою любив і працював, як то кажуть, не за страх, а за совість (Павло Автомонов, Коли розлуч. двоє, 1959, 127); Не має ні сорому (ні честі), ні совісті хто; Немає (нема) ні сорому (ні честі), ні совісті у кого — хтось діє несправедливо, поводиться безсоромно. — У цих людей ні сорому, ні совісті, ні душі, десь, немає! (Марко Вовчок, I, 1955, 269); [Лінда:] У вас немає ні честі, ні совісті. [Грізлі:] Честі немає. А совість... О міс, ви навіть не уявляєте, як багато важить це маленьке слово! (Олександр Левада, Драми.., 1967, 505); Нечиста совість; Нечистий на совість див. нечистий; Пора (треба) й (і) совість знати — те саме, що Пора (треба) і (й) честь знати (див. знати). Ну, годі вже мені пащекувати: наговорив гречаної я вовни аж три мішки... Пора вже й совість знати. Прощай, мов ластовенятко любе! Відповідай не барячись. Прощай! (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 96); На чистій совісті див. чистий; Прокинулася совість у кого, у кому — те саме, що Заговорила совість (див. заговорювати). Андрій стояв, спустивши голову й почервонівши. Перший раз в життю [житті] у ньому прокинулась совість... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447); Совісті стало (стає, хватило, хватає) у кого — хтось не соромиться робити що-небудь негоже. — Додому повертаюсь тільки з людьми: Так хватило ж у Гервасія совісті — і до хати прителющився (Михайло Стельмах, I, 1962, 518); Совість мучить (мучила, гризе, гризла і т. ін.) кого — хтось страждає, гостро відчуваючи свою провину. Він знав, що тепер справді в Піски йти небезпечно, одначе совість його мучила, що так товариша кинули... (Панас Мирний, I, 1949, 311); Коли вже Вутанька рушила, кинула [Ганна] їй навздогін: — Данькові розкажи про мене, щоб і совість тебе не мучила (Олесь Гончар, II, 1959, 260); Совість гризе без зубів (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 267); Угода з совістю див. угода; Як велить (підказує) совість — справедливо, без упередження. — Якщо ви приїхали на розглядини, то дивіться самі і судіть, як велить совість, — і Марина повела гостя по своєму господарстві (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 205).

Ілюстрації

Медіа

1. Совість. Контролює і направляє чи заважає жити? [[1]]

Див.також

Совість — це категорія стики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною поведінкою, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Досить цікава етимологія слова "совість": у давньоруській мові воно походить від совъдть, в якому корінь въд (ведать); пізніше дт трансформувалося в ст і перейшло у совъсть; совъдать — відати, знати про себе. С. У. Гончаренко визначає поняття "совість" як моральне почуття, в якому виявляється самооцінка особою відповідності її дій діям прийнятим у суспільстві і перетвореним на внутрішні переконання нормам моральності; найважливіший особистісний моральний регулятор суспільної поведінки людини. Совість — продукт суспільного виховання, що формується разом з моральними почуттями (обов'язку, честі, добра, справедливості) та людськими соціальними прив'язаностями (сімейними, патріотичними, дружбою, любов'ю). У структурі світогляду совість — вищий морально-психологічний регулятор поведінки і дій особистості.

Справжнє виховання має ґрунтуватися на совісті. Недарма в народі утвердився афоризм: "Жити по совісті". У системі формування особистості є поняття "виховання" і "вишкіл". Останній спрямований на вивищення суб'єктивних людських претензій на істину, а не на саму істину як вищий критерій моральності. Вишкіл приглушує в індивіді совість. А лише совість є внутрішнім контролером власної діяльності людини, мірилом відповідальності за свої вчинки. Античний афоризм стверджує: "Совість — це глядач і суддя доброчинства". У давньогрецького філософа-енциклопедиста Арістотеля знаходимо: "Совість — це праведний суд доброї людини". Письменники-гуманісти, філософи всіх епох і народів підносили совість як вище мірило морально-духовних цінностей людини. Французький письменник Оноре де Бальзак писав із застереженням: "Наша совість — суддя непогрішний, поки ми не вбили її". Ці слова особливо актуальні в добу науково-технічного, інформаційно-технологічного буму, коли поняття "совість" частиною суспільства сприймається скептично, як щось зайве, як пережиток минулого. Можна лише шкодувати, що під впливом необмеженого матеріального прагматизму люди знищують у собі моральний закон як величезну цінність, про яку німецький філософ І. Кант писав: "Дві речі наповнюють душу завжди новим і сильнішим здивуванням і шанобливістю, що частіше і триваліше ми розмірковуємо про них, — це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені". Не можна не погодитися і з думкою російського письменника Л.М. Толстого: "Совість є той вищий закон усього живого, який кожен усвідомлює в собі не лише визнанням прав цього живого, але і любов'ю до нього".

Джерела та література

СОВІСТЬ

'Так, повірте, про це мені тяжко писати,

Так нікому не хочу тиранити душу!

Але серце моє вже не може мовчати,

Розум твердить – кричати я мушу!

Люди! Совість у нас продається,

Продається безпутно і всюди!

Увесь світ вже над нами сміється,

Що ж ми робимо? Людоньки, люди!

Браття! Совість наша стала товаром,

Святу совість торгують гендляри!

Ми без неї залишимось всі незабаром,

Ми заробимо жорстокої Божої кари!

Совість продається у виконкомах,

В судах, в Верховній Раді і в партіях!

Її продаж скріпляють в золотих хоромах,

В договорах, в законах і в хартіях!

Ні, я не кажу, що совість торгують,

Тільки високі державні інстанції!

Нижчі, ті також совість ґвалтують,

І залучають для цього здирницькі санкції!

Совість продають в дитсадках і в школах,

У прокурорів, в лікарнях, в міліції!

Бог цих торговців - жорстокий Молох,

Ними керують – спокуси, жадоба, амбіції!

Невже, Українці - нам торгувати нічим?

Адже наша Вкраїна – неймовірно багата!

Але нерозумна влада, як поганий вітчим,

Людей підіймає – брата на брата!

В нашій державі багато хліба,

Багато заліза, сала, гусей і корів!

Земля Українська, як масляна скиба,

Вкраїна заможна на трударів!

Чому ж ми не хочемо цим торгувати?

А совість свою перетворили в товар!

Чому ми не хочемо правду шукати?

А кладемо в кишені смердячий навар?

Адже совість можна лише раз продати,

Назад відкупити – вже не можна ніяк!

Не можна і силою совість забрати,

А людина без совісті – це довічний бідняк!

То ж до Вас я волаю дорогі земляки,

Життя повну чашу – пийте до дна!

Дай щастя Вам Боже на довгі роки,

Але пам'ятайте, що совість одна!

Я всіх закликаю Вас - браття мої,

Залізно в руках свою совість тримайте!

Родіться, живіть, творіть долі свої,

Але совість нізащо не продавайте!'

                     Григорій Трудний