Слово

Сло́во, -ва, с. Слово. Прошу тебе, милий, вірними словами. Мет. 47. Сказав слово та й мовчи. Ном. № 1202. Словом займати. Нп. Заговаривать съ кѣмъ. Мене, брате, словом не займають. Словами блудити. Бредить. Сло́во пити.? Твій брат буде з моїм братом слово пити. Федьк. Додержати, дотримати слова. Сдержать слово. Ум. Слівце́, словце, словечко, словечечко, сло́вонько. Мачушине словце що зімнєє сонце. Грин. II. 305. Пі до любови, ні до розмови, ні до словечка, ні до ділечка. Грин. III. 337. Скажи мені словечечко, серце. МВ. (О. 1862. І. 75). Словонька тихого да й не промовиш. Г. Барв. 57.

Сучасні словники

Сло́во, -а; д. і м -у,-і, мн. -ам,-ах;р. -а,мн. -слів; ор. –ом,мн. -ами; середній рід.

Тлумачення:

Сло́во - 1. мовна одиниця яка являє собою звукове вираження про предмет або явище об'єктивного світу. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже (П.Мирний) 2. Заклинання, що, за марновірним уявленням, має магічну силу. Та вони, ворожбити, вже слово таке знають. Туману пустили і здиміли (Л.Українка).

Фонетичний запис: [сло́wо]

Морфологічний запис: слов-о

Словотворення: слово-безафіксальний сп. словотв.

Синоніми: лексема,обіцянка,промова;

Етимологія слова: стсл. слово - псл. slovo "те, що сказано, що чути", пов'язане з чергуванням голосних у словах slava "слава", slyti "називатися,чути", sluхъ "слух".

Академічний тлумачний словник української мови

1)тільки одн. Мова, мовлення. Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово (Тарас Шевченко, II, 1953, 289); Читаю Шекспіра. Що за сила слова, Що за глибина думки! (Панас Мирний, V, 1955, 342); Всі акини давно вважали, що голос і слово людське незрівнянно виразніші за музичний інструмент (Терень Масенко, Життя.., 1960, 52); Українське слово вперше в історії нації і літератури здобуло справжню свободу в дні Жовтня, який відкрив перед ним воістину велике майбутнє (Радянське літературознавство, 2, 1968, 6); Головним інструментом у хірурга в скальпель, у муляра — кельма, у художника — пензель.., у викладача головною зброєю в слово (Радянська Україна, 28.I 1972, 2) Майстер слова — видатний письменник. Читаєш — і бачиш великі зразки великих майстрів слова, бачиш, що можна зробити з тим словом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 257); Ніхто.. не брав до уваги того факту, що майстри слова навчалися своєму реместву не в школах од професорів, а од попередніших великих майстрів слова, придивляючись до їх творів (Степан Васильченко, IV, 1960, 50); Художнє слово: а) мова художнього твору. Гнучка ритміка і досконала музикальність вірша, могутність і краса художнього слова взагалі, — все це не може не цінитися сучасним читачем (Шамота, Талант і народ, 1958, 21); б) твори художньої літератури. Художнє слово українського народу, яке після Великого Жовтня зазвучало на повний голос, привертає до себе увагу на всіх континентах земної кулі (Вечірній Київ, 15.XI 1967, 1); Художник слова — те саме, що Майстер слова.

2) Висловлювання, фраза. Що б не сказав він, його слово закон (Панас Мирний, IV, 1955, 118); — Не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 33); Він був фанатик-церковник, він з жахом слухав на сході слова про закриття церкви (Олесь Донченко, II, 1956, 10); — А ти ще послухай, не завадить. Всяке мудре слово маси виховує, як каже товариш Корній Недокус (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 63); // розм. Відповідь, розповідь. Хлопчик дивиться на неї.. — Се ваші книжки? — вона пита в його. Нема одказу. — Чи ви любите книжки читати? — Знов нема слова (Марко Вовчок, I, 1955, 385); — Розкажіть, як ви жили? Чи були ви щасливі? — Капітан деякий час сидить мовчки, обличчя його хмарніє. Як він жив? Чи був він щасливий? Не так просто, видно, на це відповісти. Чекаючи його слова, старшокласники уважно дивляться на нього (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 148); // у формі оруд. в. мн. словами кого, чиїми. Уживається у знач. «як говорив (писав, учив і т. ін.) хто-небудь». Що ж до моєї фотографії і біографії, то я якось раз одписував уже одному галичанину словами Лермонтова: «Поэт! что в имени твоем?!» (Панас Мирний, V, 1955, 400); — Ой, нащо він [півкарбованець] мені, Васильку! — А може, й знадобиться вам у хазяйстві, — відповів [онук] словами батька, ще не розуміючи, що вже ніякого хазяйства не має їхня родина (Михайло Стельмах, I, 1962, 6). ▲ Крилаті слова; Крилатий вислів (вираз); Крилата фраза див. крилатий. ♦ Без зайвих слів див. зайвий; Блудити словами див. блудити. Випускати слова на вітер див. випускати; Віддавати (віддати) слово подяки див. подяка; Добрим словом прислужитися див. прислужуватися; Живе слово див. живий; Закидати (закинути) слово кому, за кого, про кого — звертатися до когось із клопотанням про кого-небудь; Закидати словом кому — починати з ким-небудь розмову, викликати на розмову когось. Наздогнали [чоловіки] його на вулиці і йшли юрбою за ним. Спершу мовчки, потім стали словом закидати йому, допитуватися знов. Але Гордій і тепер нічого не розповідав важливого (Андрій Головко, II, 1957, 323);

Фразеологізми: 1.Го́стре (заго́стре) сло́во (слівце́, слове́чко). Висловлена ким-небудь образа; щось дуже неприємне. Він любить сказати гостре слово (В. Гжицький); . 2. Для (за́для, ра́ди і т. ін.) кра́сного сло́ва. Щоб справити враження, ви́кликати певний ефект. Не ради красного слова вона тепер приводила в примір братової синів (Панас Мирний). 3. Сло́во не розхо́диться з ді́лом у кого, чиє. Хто-небудь завжди виконує обіцяне або діями підтверджує сказане. У Бізона слово ніколи не розходилося з ділом і переінакшувати планів він не любив (О. Слісаренко); 4. У двох (у коро́тких) слова́х. Дуже стисло. В двох словах доповівши йому [командирові], що в чаплинських тилах все гаразд, Мефодій .. добув [з шапки] заяложену, складену вчетверо депешу (О. Гончар); Блаженко в коротких словах доповідає суть справи (О. Гончар).

Походження слова

Мова є складною системою кодів, яка сформувалася у суспільній історії. Слово як елемент мови є передусім носієм певного значення. Слово як знак, що позначає предмет, виникло з праці, з предметної дії. Інакше кажучи, на початкових етапах розвитку мови слово мало симпрактичний характер. Спочатку слово отримувало своє значення тільки з ситуації конкретної практичної діяльності. Вся подальша історія мови є історією емансипації слова від практики, виділення мовлення як самостійної діяльності, що наповнює мову та її елементи — слова.

Спостереження над розвитком дитини дають додаткові факти, які дозволяють вважати, що слово народжується з контексту, поступово виділяється з практики, стає самостійним знаком, що позначає предмет, дію чи якість (а потім і ставлення), і до цього моменту відноситься сучасне народження диференційованого слова як елемента складної системи кодів мови.

Функція слова

Основною функцією слова є його позначальна (референтна функція). Слово позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати «предметною віднесеністю».

Слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується «вольова дія» — регулювальна функція мовлення людини.

Дослідження слова

На думку мовознавців, поняття слова стихійно присутнє у свідомості носіїв мови. Першими текстами мовознавчого характеру були списки слів, знайдені на глиняних табличках давнього Шумера та Аккада.

На ранніх етапах розвитку мовознавства вже існував поділ слова на план вираження (фонетична і граматична структура) та план змісту (лексичне і граматичне значення). Протягом тривалого часу мовознавці надавали перевагу вивченню то плану змісту, то плану вираження.

Давньоіндійський мовознавець Паніні цікавився насамперед питаннями будови слова. Натомість для давньогрецьких філософів, таких як Платон та Арістотель, головною сферою вивчення була семантика слова, взаємодія між предметом, що позначається словом, та ідеєю про нього. Олександрійські граматики, а також римський вчений-енциклопедист Марк Теренцій Варрон займалися морфологічними проблемами слова. Діонісій Фракійський визначав слово як «найменшу частину зв'язного мовлення».

У часи середньовіччя в Європі досліджувався насамперед семантичний аспект слова, відносини слова, речі й поняття. Тоді як для арабських граматистів найбільший інтерес становила морфологічна структура. Французька граматика Пор-Рояля визначала слово як ряд «окремих звуків, з яких люди складають знаки для позначення своїх думок». Французькі граматики того часу виділяли формально-звукову та значеннєву сторони слова.

У XIX столітті мовознавці займалися переважно семантичною стороною слова. Велике значення мали ідеї Вільгельма фон Гумбольдта та Олександра Потебні про внутрішню форму слова. Семантичні процеси в слові детально досліджували Герман Пауль, Мішель Бреаль, Михайло Михайлович Покровський. Розвивалася також теорія граматичної форми слова, що завдяки Гумбольдту стала основою для типологічної класифікації мов. Морфологію слова досліджували Олександр Потебня та Пилип Фортунатов. Їм належить поділ слів на самостійні і службові. Французький мовознавець Антуан Мейє виділяв три ознаки слова, за його дефініцією слово — це зв'язок певного значення з певною сукупністю звуків, здатною до певного граматичного вживання.

Сьогодні переважає системний підхід до вивчення поняття слова, який передбачає багатовекторний аналіз цього поняття. Слово досліджується як одиниця мовлення, аналізуються критерії його виділення, вивчається його змістова сторона та його функціонування в тексті.

Література

Пешковский А. М., Понятие отдельного слова, в его кн.: Сборник статей. Методика родного языка, лингвистика, стилистика, поэтика, Л.—М., 1925;
Калинович М. Я. Поняття окремого слова. «Мовознавство», 1935, № 6;
Rosetti A., Le mot, esquisse d'une théorie générale, Cph., 1947;
Морфологическая структура слова в языках различных типов. М. — Ленинград, 1963;
Martinet А., Le mot, в кн.: Problèmes du langage, P., 1966;
Kramsky J. The word as a linguistic unit. The Hague — Paris, 1969;
Будагов Р. А., История слов в истории общества, М., 1971;
Juilland A., Roceric A. The linguistic concept of word. Analytic bibliography. The Hague — Paris, 1972;
Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики. М., 1973;
Уфимцева А. А. Типы словесных знаков. М., 1974;
Медникова Э. М., Значение слова и методы его описания, М., 1974;