Свій
Свій, своя, своє́, мѣст. Свой. Своєї недолі і конем не об’їдеш. Ном. № 1732. Кто кривдить людей, той кривдить своїх дітей. Ном. № 2296. Я свою свиту сховав. Чорте, чорте! верни моє, візьми своє. Ном. № 273. Як не свій хо́дить. Самъ не свой. Ном. № 2282. Я прибіг не своїми. Я бѣжалъ безъ памяти. Г. Барв. 207.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Зовнішні посилання
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СВІЙ, своя, своє, займ., присв. 1. Який належить собі, який є у себе. Еней з ягою розглядали Всі дива там, які були, Роти свої пороззявляли І очі на лоби п'яли (Іван Котляревський, I, 1952, 148); Хаєцький.. глянув на свої шкарубкі, вкриті мозолями долоні (Олесь Гончар, III, 1959, 227); // Стос. до себе. То лихо — Попереду знати, Що нам в світі зострінеться... Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю... (Тарас Шевченко, I, 1963, 56); Про життя своє я міг би написати або дуже багато, або зовсім мало (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 232); Заболочений, оброшений з голови до ніг, він, зрештою, виходить на твердий берег, на землю свого дитинства (Михайло Стельмах, II, 1962, 68); // у знач. ім. своє, свого, сер. Те, що торкається безпосередньо себе, стосується себе. В кінці стола сидять дід із хазяїном та своє розмовляють (Данило Мордовець, I, 1958, 46); Поволі накручує товариш годинника, думаючи про своє (Олександр Довженко, I, 1958, 60); В кожного своє нило, в кожного своє боліло (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 507); // Власт. собі. Свій літературний смак я виробив під впливом європейської літератури (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 282); Перед Чумаком явна виникла загроза вислухати — в який уже раз! — Павлове доволі-таки плутане обґрунтування.. своєї вдачі, свого, як він казав, «роздвоєння душі» (Андрій Головко, II, 1957, 474); // Здійснюваний, виконуваний і т. ін. самою особою, особисто, самостійно. — Не дражни мене, дівчино, своїм щебетанням (Нечуй-Левицький, II, 1956, 241); Іван Антонович пишався своєю реформою (Олесь Гончар, III, 1959, 203); Зачувши музику, припинив [Кузь] свої речі і попхався в коло танцюючих (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 208); // Який є особистим майном, власністю; власний. На своїм веселім полі Свою-таки пшеницю жнуть [син з дружиною] (Тарас Шевченко, II, 1963, 318); Старий упертий граф вирішив нікуди не йти з свого фамільного замку (Олесь Гончар, III, 1959, 145). ♦ Брати (взяти, забирати, забрати) в свої руки (до своїх рук) див. рука; Брати (взяти, забирати, перехопити і т. ін.) ініціативу до своїх рук (у свої руки) див. ініціатива; Брати свій початок див. брати; Брати своє див. брати; Важити своєю головою див. важити; Вести своєї (своє) див. вести; Вибивати (вибити, викидати, викинути, виривати, вирвати) з своєї колії див. колія; Виливати (вилити) свою журбу див. журба; Виносити (винести) на своїх плечах див. виносити; Виробляти (виробити) свою силу (силоньку) див. виробляти; Вище своєї голови (пупа) не скочиш (не підскочиш) див. вище; Відживати (віджити) своє (свій вік) див. відживати; Відігрівати (відігріти) змію біля (коло) свого серця див. відігрівати; Відривати від свого рота див. відривати; Встромляти (встромити) носа не в своє діло див. встромляти; Вступати (вступити) в свої права див. вступати; Втопити свою голову (долю) див. втопити; Входити (увійти) в свою колію див. колія; Грати свою скрипку див. скрипка; Далі свого носа не бачити див. далі: Держати (тримати) свої нерви в рукях див. держати, тримати; Держатися (триматися) свого берега див. держатися, триматися; Держатися своїх слів див. слово; Додержувати (додержати) свого слова див. додержувати; Доконати свого див. доконати; Доконати свого слова див. доконати; Доскочити свого — те саме, що Доконати свого (див. доконати). Шавкун попрощався, пішов. Через місяців три написав сестрі вже з Києва, що він таки свого доскочив, зробився студентом (Панас Мирний, I, 1949, 372); Дотримати свого слова див. слово; Жити на свой руку див. рука; Жити своїм розумом див. розум; Життя бере (взяло) своє див. життя; Заводити (завести) своє (своєї) див. заводити; Залишатися (залишитися) при своїй думці — не змінювати своїх поглядів; За своєю звичкою див. звичка; За своєю природою; рідко По самій своїй природі див. природа; Затвердити, як свої п'ять пальців див. затвердити; Затягати (затягувати, затягти, затягнути) своєї (своє) див. затягати 1; Зв'язувати (зв'язати) своє життя (свою долю) див. зв'язувати; Зданий на свої сили див. зданий 1; Змірятя (змірювати, зміряти, змірити) свої сили див. зміряти; Знайти своє місце див. знаходити; Знати своє діло див. знати; Знати своє місце див. місце; Знати, як свої (своїх) п'ять пальців див. знати; Знову (знов) за своє; Знову (знов) своєї: а) не вперше повторювати те саме, не вперше наполягати на чому-небудь. — Піду я в найми! — Маланка підняла руки. Вона знову за своєї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 50); Знов бісова Муха за своє: нарізку власть йому зробить! Якраз! — держи в обидві жмені! Треба самовільно брати Ті, землю (Андрій Головко, II, 1957, 220); [Зет:] Заспівав би краще.. [Амфіон (презирливо махнувши рукою):] Знов своєї! (До Орфея) Хоч заспівати все-таки не вадить, колись було то звичкою твоєю (Леся Українка, I, 1951, 451); б) почати робити те саме, що й раніше. На той рік знову за своє; Пішов я з матір'ю просити (Тарас Шевченко, I, 1951, 396); До виступу свого він ставився якнайуважніше.. Тому так рився старанно в книжках, забувши все навколо. І як розвиднілося вже зовсім та погасили лампу, тільки повернувся й підсів до вікна і знов за своє (Андрій Головко, II, 1957, 121); Зраджувати (зрадити) своєму слову див. зраджувати; Іти (піти) на свій хліб (свого хліба шукати) див. хліб; Крикнути не своїм голосом див. крикнути; Ламати (зламати, поламати і т. ін.) своє слово див. слово; Лізти не в своє — втручатися в що-небудь, що не стосується себе. Старий Горпищенко глипнув на дружину суворо-заспокійливо, не лізь, мовляв, не в своє (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 66); Міряти на свій аршин див. аршин; Міряти на свою мірку; Міряти своєю міркою див. міряти; Накласти свій знак див. знак; На свій лад див. лад; На свій пай див. пай; На своє копито див. копито; На своєму слові стояти (стяти і т. ін.) див. слово; На своїх власних див. власний; На свою голову див. голова; Не бачити (не побачити) кого, що, як своїх вух; Бачити (побачити) кого, що, як свої вуха див. вухр; Не вірити своїм вухам див. вірити; Не вірити своїм очам див. вірити; Не жаліти (не жалкувати) своїх ніг див. жаліти, жалкувати; Не своїм голосом кричати (закричати, верещати, заверещати і т. ін.) див. голос; Не своїми руками див. рука; Нижче своєї гідності див. нижче; Обтяжувати своє сумління див. обтяжувати; Пазь своє див. пазити; Переважувати (переважити) на свій бік див. переважувати; Перевертати (перевернути) на свій лад див. перевертати; Пережити свій вік див. переживати; Перемагати (перемогти) своє серце див. перемагати; Перетягати (перетягувати, перетягти, перетягнути) на свою сторону (на свій бік) див. перетягати; Підбивати (підбити) на свой руку (руч) див. підбивати; Підбивати (підбити) під свою руку див. підбивати; Позабирати в свої руки див. позабирати; Показати своє див. показувати; Показувати (показати) свої кігті див. показувати; Підставляти (підставити) свою голову див. підставляти; Плутати свої сліди див. плутати; Померти (умерти) не своєю смертю — померти неприродною смертю; Померти (умерти) своєю смертю — померти природною смертю. — Бог з ними, хай забирають [землю].., аби життя залишили, щоб хоч померти своєю смертю (Іван Микитенко, II, 1957, 473); По своєму пір'ю див. пір'я; По своїй волі див. воля; Поставити на своєму див. поставити; Прибирати (прибрати) до своїх рук див. рука; Приймати (прийняти) під свою руку див. рука; Приткнути свою голову див. притикати; Прихиляти (прихилити) своє вухо (ухо) див. прихиляти; Робити (зробити) своє [діло] див. робити, зробити; Розказувати (розказати) своїми словами див. розказувати; Розкривати (розкрити) свої карти див. розкривати; Свого доказати див. доказувати; Своїм горбом брати (наживати, одробляти і т. ін.) див. горб; Своїм звичаєм див. звичай; Своїми силами див. сила; Своїми словами — не дотримуючись слів, висловів прочитаного, почутого. [Орлюк:] Я не хочу, щоб ти була на суді.. Я все розкажу тобі своїми словами (Олександр Довженко, I, 1958, 373); Своїм коштом див. кошти; Своїм робом робити див. роб; Своїм умом жити — те саме, що Жити своїм розумом (див. розум). — Оце накрутив, — промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум. — І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? — Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (Олесь Гончар, II, 1959, 55); Своїм ходом див. хід; Своя воля див. воля; Своя рука — владика див. владика; Сідати (сісти) на свого коника див. коник; Сказати своє; Сказати своє слово — виявити себе в якійсь справі, відіграти певну роль у чомусь, унісши щось оригінальне, особисте; Скроплювати (скропляти, скропити) своєю кров'ю землю (шлях і т. ін.) див. скроплювати; Справдити (стримати і т. ін.) своє слово див. слово; Стояти на своєму (на своїм) — дотримуючись певних поглядів, думок, уперто відстоювати їх. Вони стояли на своєму: їх ніхто не присилує жити вкупі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 40); Що хочете кажіть, шановні друзі, А я уперто на своїм стою (Максим Рильський, Зим. записи, 1964, 61); Триматися свого — наполегливо домагатися чого-небудь, не йдучи ні на які поступки. Одні хоч і зараз ладні були ставати до роботи. Але друга Частина цупко трималась свого (Андрій Головко, II, 1957, 238); — Ти, Мироне, тримайся свого, то не пропадеш (Михайло Стельмах, II, 1962, 45); Угамувати серце своє див. серце; Узяти (взяти, забрати) свої слова назад див. слово; У своєму повному складі див. склад 1; Чути (почути) своїми вухами див. вухо. 2. Який перебуває в родинних, дружніх або інших близьких стосунках чи пов'язаний місцем постійного проживання, спільною працею, спільними переконаннями і т. ін. Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину (Тарас Шевченко, I, 1963, 51); — Невже ти оце візьмешся за таке діло?.. Ти ж, кажуть, був трохи свій із Сомком! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 185); За годину був Тарас уже своєю людиною і в чистенькій хатинці, і в невеличкому садку (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 342); Слухаючи бійця, вона впізнавала свого Юрася таким, як і сорок місяців тому (Олесь Гончар, III, 1959, 170); // у знач. ім. свій, свого, чол.; своя, своєї, жін.; своє, свого, сер.; свої, своїх, мн. Той, хто перебуває в родинних, дружніх або інших близьких стосунках чи пов'язаний місцем постійного проживання, спільною працею, спільними переконаннями і т. ін. — Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми?.. Тепер вже й свої не приймуть мене до себе, не пустять мене в хату (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 192); Б'ється Остап і рубається, аж правиця козацька зомліває, одбився далеко від своїх (Марко Вовчок, I, 1955, 333); — Хто йде?.. — Хто там? Які? Чи не тутешні? Чи не свої? — Ні, не свої. Ішли полтавські, донські, воронезькі (Олександр Довженко, I, 1958, 380). ♦ Свій брат див. брат; Своя кістка див. кістка; Своя людина див. людина. 3. Власт. тільки цій особі, цьому предметові; особливий, своєрідний. Кожний край має свій звичай (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 202); [Орест (тихо до Люби):] Он ваша товаришка не любить риску, не те що ми з вами! [Любов:] У всякого свій шлях! (.. подається до дверей..) (Леся Українка, II, 1951, 32); // у знач. ім. своє, свого, сер. Те, що властиве тільки цій особі, цьому предметові. Якщо режисерові нема чого сказати свого про відомий роман чи оповідання, — .. то де ж тоді творчість? (Літературна Україна, 24.V 1966, 1); — У одного [кобзаря] навчився тому, у другого другому, та й вийшло щось своє (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 67); // Не іноземний, не запозичений, не чужий; рідний, вітчизняний. Велика російська радянська література, при джерелах якої стоять Максим Горький і Володимир Маяковський, — хіба не живе вона в свідомості всіх нас, українських радянських письменників, як своя, рідна, як література, без якої не можна жити? (Максим Рильський, IX, 1962, 153); // у знач. ім. своє, свого, сер. Те, що не є іноземним, запозиченим, чужим; рідне, вітчизняне. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (Тарас Шевченко, I, 1951, 335); // Природний, не штучний. Їм [жінкам] тяжко в пеклі докоряли... Бо щоки терли манією, А блейвасом і ніс, і лоб, Щоб краскою, хоч не своєю, Причаровать [причарувать] к собі кого б (Іван Котляревський, I, 1952, 140).
Свого роду див. рід.
4. Належний, відповідний. [Степан:] Я помщусь на ньому! [Василь:] Не треба, ні, не треба, Степане! На все свій час (Марко Кропивницький, V, 1959, 154); В хаті було поприбирано, все стояло на своїм місці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 32); Він бере окраєць, шанобливо цілує його, кладе на своє місце (Михайло Стельмах, I, 1962, 649). ♦ Іти своєю чергою див. черга; [Мов (немов і т. ін.)] сам не свій (сама не своя, само не своє) — хтось втратив душевну рівновагу, самовладання. Вона його любила — як кожна мати свою дитину. Чи, не дай боже, занедужає Чіпка, — Мотря сама не своя (Панас Мирний, I, 1949, 146); Вутанька була сама не своя від обурення (Олесь Гончар, II, 1959, 150); Все товариство стояло при сих словах мов само не своє (фр., III, 1950, 321); Стефан ходив наче сам не свій (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 35); Не при своєму розумі (умі) див. розум, ум; При своєму розумі (умі) див. розум, ум; Свого часу; У свій час див. час; Своєю чергою див. черга; У свою чергу див. черга.
