Самовладний
Самовладний, -а, -е. Самовластный, самодержавный. К. ПС. 135. Князювати над самовладними князьми й панами. К. ЦН. 200.
Зміст
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Який має необмежену державну владу; самодержавний.
Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (Іван Франко, IX, 1952, 283);
2. Який є проявом самовладдя, заснований на самовладді.
Парламент зажадав суду над міністром лордом Страффордом, найбільш запеклим провідником самовладної політики короля (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 9).
3. Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний.
Прагнучи зміцнити свої соціально-економічні позиції, середній і нижчий прошарок бояр та міське населення тяжіли до сильної князівської влади і підтримували її в боротьбі проти самовладної боярської знаті (Історія УРСР, I, 1953, 90).
Ілюстрації
|
|
|
|
Див. також
1. Самовладдя або Самодержавство в історії:
- Монархічна форма правління в Російській державі (імперії) з XVII ст. до 1917 р., при якій верховна влада належала царю (імператору).
- Цар (імператор) затверджував закони держави, призначав і звільняв вищих чиновників, керував центральними і місцевими органами влади, здійснював верховне командування армією і флотом, завідував фінансами країни; затверджував вироки і помилування.
- Самодержавство в Російській імперії було повалене в ході Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р., яка встановила республіканську форму правління.
2. Першим, хто офіційно прийняв іменування "самодержавець", був вел. кн. моск. Іван III Васильович.
У такий спосіб прагнули довести те, що московський великий князь (згодом — цар, імператор) виконував роль наступника і політичного спадкоємця візантійських імператорів, або імператорів ромеїв.
Важливим є те, що термін "самодержавець" є, по суті, відтворенням частини грецькомовного титулу візант. імператорів — автократор.
На думку багатьох рос. дослідників 19 — поч. 20 ст., прийняття моск. великими князями (царями) іменування "самодержавець" знаменувало звільнення від довготривалої політичної залежності від Золотої Орди.
3. Активне використання терміна "самодержавство" і похідних від нього почалося за часів правління Петра I.
Про це йшлося в маніфесті Анни Іванівни, виданому з приводу її сходження на престол, а також у наказі Катерини II. У Зводі законів Російської імперії, виданому за часів правління Миколи I, самодерж. характер влади імператора був відображений у багатьох положеннях.
Так, уже в першій статті констатувалося, що "Імператор Всеросійський є монархом самодержавним і необмеженим".
Із кінця 19 ст. відповідні терміни набули широкого вжитку в політичному, юридичному і побутовому лексиконах.
Сам титул монарха, що був визначений в Осн. Законах, містив слова "Імператор і Самодержавець Всеросійський".
4. Вважалося, що поняття самодержавства засвідчує особливі характеристики влади саме московського великого князя, царя, імператора.
Тому за цими характеристиками його відрізняли від ін. феодальних монархів.
У цьому контексті М.Палієнко відзначав, що "самодержавство означає не абсолютизм, необмежену владу,
а ідею верховенства і повноту прав непохідної від когось влади монарха".
Джерела та література
1. http://sum.in.ua/s/samovladnyj
2. https://history.vn.ua/book/slovnik/281.html
