Потуга

Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Єв. Мр. IX. І. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. К. Дз. 166. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. Мет. 401. А я (Богд. Хмельн.) ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. Гол. І. 4. 2) Потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, каже кінь, як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. Яку ж ти потугу чуєш? пита хлопець. А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Грин. І. 150. Ум. Потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую. Рудч. Чп. 185.