Попенько
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Попенько, -ка, м. Ум. отъ піп. О. 1862. IV. 29.
ПОПЕ́НКО, а, чол., розм. Син попа. Доводилося бачити їй і попенка; панич, а лице у плямах, голова закустрана, сам засмоктаний, і говорив так грубо, а лаявся ще гірше… (Панас Мирний, III, 1954, 158); Попенко з сусідньої волості родом, Він теж нареченим вважався колись, Та зник у компанії з іншими згодом (Леонід Первомайський, II, 1958, 376). [[1]]
