Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

У рамках діяльності НДЛ літературознавства було проведено черговий метатеоретичний семінар із проблематики літературно-культурного пограниччя між Україною та Польщею.

Тема

Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень

Доповідач

Ярослав Лавський (Jarosław Mariusz Ławski)[1] - доктор філології (доктор габілітований), керівник кафедри інтирдисциплінарних та порівняльних досліджень «Схід - Захід» Інституту польської філології Університету в Білостоці [2].

Сфера наукових зацікавлень

Польська література періоду романтизму. У 2000 році захистив докторську (кандидатську) дисертацію за темою: “Марія романтиків. Метафізична візія жіночності. (Міцкевич – Мальчевський – Словацький - Красінський)” (”Marie romantyków. Metafizyczne wizje kobiecości. (Mickiewicz – Malczewski – Słowacki – Krasiński) Габілітаційна (докторська) робота за темою “Іронія і містика. Досвід пограниччя художньої уяви Юліуша Словацького” (Ironia i mistyka. Doświadczenia graniczne wyobraźni poetyckiej Juliusza Słowackiego) захищена у 2005 році. Автор численних праць із літератури та гуманітаристики, а також численних наукових статей, що публікувалися в академічних журналах та наукових збірниках.

Найвідоміші праці

«Ironia i mistyka. Doświadczenia graniczne wyobraźni poetyckiej Juliusza Słowackiego» (Białystok , 2006). “Bo na tym Świecie śmierć. Studia o czarnym romantyzmie” (Gdańsk, 2008) “Mickiewicz, mit, historia. Studia” (Białystok, 2010) Професор Ярослав Лавський є автором проекту видавничої серії “Чорний романтизм” [3]. Також видавничих серій наукових проектів “Переломи/Пограниччя (літературні студії)” та “Colloquia orientalia”.

Рамковий план розділів презентованого проекту

I. Образ української культури та України в Польщі.

II. Пограниччя – Схід.

III. Методології та їх зміни.

Структуралізм → посттоталітаризм → постмодернізм → фемінізм → постколоніалізм. Образ української культури та України в Польщі

1. Позитивний вимір: швидка еволюція:

- постає еліта українських письменників, яких перекладають і популяризують у Польщі (значно активніше у порівнянні з білоруськими);

- краще знання класики (Шевченко, Леся Українка та ін);

- пошук позитивних явищ у новочасній історії (від XVII ст. – фільми, фентезі, історичні романи);

- зацікавлення новою Україною як культурою і державою;

- висока позиція українського літературознавства (сучасні методології).

2. Небезпечні явища в Україні:

- геополітика і внутрішня ситуація;

- ідеологізація культури і філології;

- боязнь поляків, формування ідентичності в опозиції до поляків і росіян.

3. Описові категорії (Україна): Креси → комунізм (приглушена туга: вибух ностальгії, сентимент, ресентимент)

Пограниччя – Схід

Пограниччя → витіснення «Кресів» → пошук спільноти цінностей → полікультурність, поліетнічність, поліконфесійність → ідеологізація (лібералізм, релятивізм) → утопія → її відкидання. Схід → описова категорія для всіх країн за східними кордонами Польщі:

- швидкий темп політичних та культурних змін;

- нестабільність демократії, непередбачуваність;

- європейські прагнення (або орієнтація на Росію);

- особливості ідентичностей – національної, релігійної і мовної;

- поліетнічність;

- слов’янський елемент;

- інші зразки ментальності і культури, суспільства і політики (Захід - Візантія).

Методології та їх зміни

Структуралізм → посттоталітаризм → постмодернізм → фемінізм → постколоніалізм.

1. Що або кого де-колонізуємо:

- власну культуру;

- культуру сусідів;

- суспільну свідомість (автодеколонізація).

2. Ситуація в Польщі → Виникає група дослідників, що займаються студіями постмодернізму (осмислюють його як історичне явище):

- опозиція щодо методу: відчуття неповноцінності щодо Заходу, дистанція в дослідженнях інших (західноєвропейських культур);

- свідомість творення нового методу.

3. Україна:

- деколонізація ментальності homo sovieticus (інший в мені);

- деколонізація культур сусідів;

- Інші серед нас → чим є процес відчування іншого серед нас (наприклад, євреї).

4. Небезпеки методу постколоніальних студій.

5. Деколонізація і зміцнення етосу (моральності).

6. Методології як семіотичні системи другого ступеня.

7. Необхідність створення власної методології.