Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень
У рамках діяльності НДЛ літературознавства було проведено черговий метатеоретичний семінар із проблематики літературно-культурного пограниччя між Україною та Польщею.
Зміст
Тема
Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень
Доповідач
Ярослав Лавський (Jarosław Mariusz Ławski)[1] - доктор філології (доктор габілітований), керівник кафедри інтирдисциплінарних та порівняльних досліджень «Схід - Захід» Інституту польської філології Університету в Білостоці [2].
Сфера наукових зацікавлень
Польська література періоду романтизму. У 2000 році захистив докторську (кандидатську) дисертацію за темою: “Марія романтиків. Метафізична візія жіночності. (Міцкевич – Мальчевський – Словацький - Красінський)” (”Marie romantyków. Metafizyczne wizje kobiecości. (Mickiewicz – Malczewski – Słowacki – Krasiński) Габілітаційна (докторська) робота за темою “Іронія і містика. Досвід пограниччя художньої уяви Юліуша Словацького” (Ironia i mistyka. Doświadczenia graniczne wyobraźni poetyckiej Juliusza Słowackiego) захищена у 2005 році. Автор численних праць із літератури та гуманітаристики, а також численних наукових статей, що публікувалися в академічних журналах та наукових збірниках.
Найвідоміші праці
«Ironia i mistyka. Doświadczenia graniczne wyobraźni poetyckiej Juliusza Słowackiego» (Białystok , 2006). “Bo na tym Świecie śmierć. Studia o czarnym romantyzmie” (Gdańsk, 2008) “Mickiewicz, mit, historia. Studia” (Białystok, 2010) Професор Ярослав Лавський є автором проекту видавничої серії “Чорний романтизм” [3]. Також видавничих серій наукових проектів “Переломи/Пограниччя (літературні студії)” та “Colloquia orientalia”.
Рамковий план розділів презентованого проекту
I. Образ української культури та України в Польщі.
II. Пограниччя – Схід.
III. Методології та їх зміни.
Структуралізм → посттоталітаризм → постмодернізм → фемінізм → постколоніалізм. Образ української культури та України в Польщі
1. Позитивний вимір: швидка еволюція:
- постає еліта українських письменників, яких перекладають і популяризують у Польщі (значно активніше у порівнянні з білоруськими);
- краще знання класики (Шевченко, Леся Українка та ін);
- пошук позитивних явищ у новочасній історії (від XVII ст. – фільми, фентезі, історичні романи);
- зацікавлення новою Україною як культурою і державою;
- висока позиція українського літературознавства (сучасні методології).
2. Небезпечні явища в Україні:
- геополітика і внутрішня ситуація;
- ідеологізація культури і філології;
- боязнь поляків, формування ідентичності в опозиції до поляків і росіян.
3. Описові категорії (Україна): Креси → комунізм (приглушена туга: вибух ностальгії, сентимент, ресентимент)
Пограниччя – Схід
Пограниччя → витіснення «Кресів» → пошук спільноти цінностей → полікультурність, поліетнічність, поліконфесійність → ідеологізація (лібералізм, релятивізм) → утопія → її відкидання. Схід → описова категорія для всіх країн за східними кордонами Польщі:
- швидкий темп політичних та культурних змін;
- нестабільність демократії, непередбачуваність;
- європейські прагнення (або орієнтація на Росію);
- особливості ідентичностей – національної, релігійної і мовної;
- поліетнічність;
- слов’янський елемент;
- інші зразки ментальності і культури, суспільства і політики (Захід - Візантія).
Методології та їх зміни
Структуралізм → посттоталітаризм → постмодернізм → фемінізм → постколоніалізм.
1. Що або кого де-колонізуємо:
- власну культуру;
- культуру сусідів;
- суспільну свідомість (автодеколонізація).
2. Ситуація в Польщі → Виникає група дослідників, що займаються студіями постмодернізму (осмислюють його як історичне явище):
- опозиція щодо методу: відчуття неповноцінності щодо Заходу, дистанція в дослідженнях інших (західноєвропейських культур);
- свідомість творення нового методу.
3. Україна:
- деколонізація ментальності homo sovieticus (інший в мені);
- деколонізація культур сусідів;
- Інші серед нас → чим є процес відчування іншого серед нас (наприклад, євреї).
4. Небезпеки методу постколоніальних студій.
5. Деколонізація і зміцнення етосу (моральності).
6. Методології як семіотичні системи другого ступеня.
7. Необхідність створення власної методології.
