Пилка (пила)
Пи́лка — інструмент з множиною лез (зубів) для різання (розпилювання) твердих матеріалів (деревини, металу, пластику, каменю тощо). Також пилами називають інструменти, верстати і пристрої, що використовують пилку.
Сучасні словники
Этимологический словарь Фасмера
Слово «пилка» — зменшена форма давнішого «пила». Слово відоме всім слов'янським мовам (рос. і болг. пила, польськ. рiɫа, чеськ. рilа, словац. рílа, словен. рílа з праслов. *pila) і вважається запозиченням з германських мов[1](дав.-верх-нім. fîla, fîhala («напилок»), дав.-сакс. fîla, англ. file, нім. Feile). Споріднене з грецьк. πείκω («чешу», «стрижу», «дряпаю»), πικρός («гострий») і дав.-інд. piṃсаti («вирубує»). Також зіставляється з лит. peĩlis («ніж»), латис. peĩlis, прус. реilе
Словник української мови: в 11 томах
Металевий інструмент з зубцями для розпилювання різних матеріалів. Щепи сохли.. і — не берегло їх дозорливе око, не ходили коло їх ніж та пилка садовника. сам він кудись подівся (Панас Мирний, IV, 1955, 205); Пиляли вони [теслярі] дерево, дзижчала пилка, і на землю сипався біленький порох (Антон Хижняк. Тамара, 1959, 181); Загупало, задзенькало в кузні залізо, завила в теслярні пилка-циркулярка (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 71). Маленький терпужок. Пилка для нігтів.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
Етимологічний словник Фасмера Словник української мови в 11 томах