Парсона

Парсо́на, -ни

Словник Грінченка

Парсо́на, -ни, ж. Персона, лицо, особа. Ще він (Ю. Хмельн.) возрастом малий, розумом не дійшлий. — Будем, говорять, попліч його дванадцять парсон сажати, будуть його добрими ділами наущати, буде міждо нами, козаками, гетьманувати. АД. II. 121. Своєю парсоною з’являлась до архирея. Св. Л. 128. Велика парсона, щоб тебе слухати.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПЕРСО́НА, и, жін. (Те саме, що і парсона)

1. уроч., заст., ірон. Особа, людина як окрема особистість. Начальник тилів армії Кушкін не раз виявляв симпатію до скромної персони Сидорчука (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 144); До Бреста збирався виїздити і Ян Замойський. Як персону світську, його не запрошували на собор (Іван Ле, Наливайко, 1957, 432).

Етимологічний словник української мови

ПЕРСО́НА «особа; поважна особа»

1. запозичено з латинської мови, очевидно, через польську; 2. лат. persōna «маска; роль; особа» виникло з етр. φеrsu «маскована постать» (перв. назва бога чи демона потойбічного світу, що приймав душі померлих та супроводжував їх у пекло), спорідненого з першим компонентом гр. Περσε(φόνη) «Персефона» (ім’я дочки Зевса й Деметри, що стала дружиною бога підземного царства Аїда); персона́ж походить від фр. personnage «персонаж» (з лат. persōna), а персона́л(ьний) від пізньолат. persōnālis «особовий».

Ілюстрації

Джерела та література

Етимологічний словник української мови - Том 5.

Словарь української мови. Том ІІІ: О-П. 1909 — Стор. 97

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 331.