Оконце
Око́нце, -ця, с. = Віконце. Мет. 8. Оконце — спеціально створювані прорізи у зовнішніх стінах будинків, призначені для освітлення, інсоляції та провітрювання приміщення. Вікна є головною причиною тепловтрат у будівлях. Вони забезпечують надходження в приміщення світла і повітря, зв'язують внутрішній простір будівлі з навколишнім світом.
На ранньому етапі розвитку цивілізації оконце, як таких, не було. Давні помешкання усіх регіонів вікон не мали. Аж до Середньовіччя отворами в стінах були просто прорізи, які прикривали шкурами тварин чи тканиною. Для цієї мети використовували також волячий пухир, плівку, зняту з живота тварини, яка пропускала світло всередину житла.
У Стародавньому Римі використовували оконця без скла. Причому їхня форма була прямокутною, однак усередині вікна створювали спеціальні прикраси, у тому числі з каменю. Перші скляні вікна з'явилися в епоху Римської імперії, але дозволити собі таку розкіш могли лише дуже заможні громадяни.
На Русі в XI–XIII століттях склодуви освоїли техніку виготовлення товстостінних круглих оконець діаметром 20-30 см, для чого розплав скла виливали на металеву плиту. Також люди використовували слюдяні оконця, складені з оброблених шматочків слюди. Такі оконця пропускали більше світла порівняно з вікнами з каламутного товстого скла.
