Обітниця

Обітниця, -ці, ж. Обѣщаніе, обѣтъ. К. Бай. 132. Давала вона сама собі обітницю до віку вічнього не розлучатися з чоловіком. Г. Барв. 141.

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОБІТНИЦЯ, і, жін. Обіцянка, обіт. Зложили всі обітницю врочисту ховати таємницю до загину (Леся Українка, І, 1951, 187); Ми їхали два тижні, і я дав обітницю не голитися аж поки не приїду (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 214); Де ті очі, в яких вона неохоче читала обітницю вірності і не дочитувала до кінця... (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 269).

Ілюстрації