Навідити
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Навідити, -віджу, -диш, гл. 1) = Навідати 1. Желех. 2) Навіди́ло його. Онъ обезумѣлъ, одурѣлъ. Кінь... побіг дорогою назад у село. Чоловік переймає, а він, як навідило його, все не дається перенняти. Драг. 143. Чи навідило твою маму? Що ти робиш? НВолынск. у. См. Навіженство, навішений, навіджений.
