Молитися

Молитися, -лю́ся, -лишся, гл. Молиться. Богу молись, а до берегу гребись. Ном. № 160. Розумний молиться, а дурень плаче. Ном. № 141.

Академічний тлумачний словник

МОЛИТИСЯ, молюся, молишся, недок. 1. Звертатися до бога, до святих з проханням, подякою; проказувати слова молитви. Богу молиться, а чорту вірує (Номис, 1864, № 1137); Ганна Федорівна.. потай від зятя молилася вдома (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 72); * У порівняннях. Дівчина.. піднімає горня й обличчя до місяця і так говорить до нього, неначе молиться (Михайло Стельмах, I, 1962, 541); // безос. Не знаю, Чого маленькому мені Тойді [тоді] так приязно молилось, Чого так весело було (Тарас Шевченко, II, 1963, 38); — Як тобі, жінко, молилося? (Михайло Стельмах, I, 1962, 228); // на кого—що, дочого. Проказувати слова молитви, повернувшись обличчям до кого-, чого-небудь. Одні.. присягалися, що на власні очі бацилі, як Іпокеша стояв посеред хати на колінах у сльозах і молився на свою жінку, як на ікону (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 75); — Чого б їм [гурту людей] зарання тут стовбичити?.. — подумав [Терентій], молячись на кучеряве золото образів (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 110); Прокинулась світова мати [сонце], показала нам личенько красне!.. Слав її, пишная земле, молись до неї, живий світе! (Панас Мирний, IV, 1955, 308); Обидві вони молилися до зорі, ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 177); * Образно. — 3 Ясногорською щось накльовується? — Факт. Потайки молиться [Черниш] на її фотографію (Олесь Гончар, I, 1954, 307). 2. Благати, дуже просити. І просилася, І молилася: «Пусти мене, старий діду, На вулицю погулять!» (Іван Котляревський, II, 1953, 11); — Піду! — каже Михайло, зриваючись і шукаючи очима великого дідового кия.., а Маруся проситься й молиться, й так пригортається, наче прикипа (Марко Вовчок, I, 1955, 383). 3. кому, чому, перед чим, до кого, перен. Захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось. — Нікому я так щиро не молюся — як жіночій красі! (Панас Мирний, IV, 1955, 127); Як тебе не любить, не молитись тобі, не співати, Моє сонце, мій день, зачарована щастя блакить (Володимир Сосюра, Вибр., 1941, 240); Гірш од усього і важче від усього те, що, перед чим молилась, у чім кохалась, тепер дивлюся, як на свою.. погибель! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 285); — Щасливий ти, Якове! — казав він, — щасливий! Он твоя? — сидить... тиха та мирна... Молитися до неї, та й годі! (Панас Мирний, IV, 1955, 51); // на кого. Дуже любити, обожнювати кого-небудь. — Бідний той перший чоловік, як він її любив, — ні, він ледве смів любити її, він молився на неї (Леся Українка, III, 1952, 591); Хлопчик був закоханий першою любов'ю, молився на неї [Юлю] і втрачав над собою всю владу, як тільки її жагучі очі дивилися на нього (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449).

Словник української мови

Моли́тися, -лю́ся, -лишся, гл. Молиться. Богу молись, а до берегу гребись. Ном. № 160. Розумний молиться, а дурень плаче. Ном. № 141.

Ілюстрації