Митіль
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Ми́тіль, -лю, м. = Мятель. О. 1861. XI. Свид. 59. і, жін., діал. Мителиця (у 1 знач.). Як страшно б'є митіль і завиває вітер! (Володимир Самійленко, I, 1958, 62); Митіль мете, пурга снігами сіє (Андрій Малишко, Любов, 1946, 4); Двері з пекарні неначе бурею одчинило: Онися вибігла — неначе митіль дмухнула (Нечуй-Левицький, III, 1956, 179).
