Лопота
Зміст
Cловник Грінченка
Лопота, -ти́, ж. Названіе сита въ загадкѣ (отъ гл. Лопотати, т. к. сито лопотить, ударяясь о руку). Прийшла кума до куми: дай, кумо, лопоти, поляпати та й піти. ХС. III. 62.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЛОПОТАТИ, очу, очеш і ЛОПОТІТИ, очу, отиш, недок., розм.
1. Ударяти, ударятися чим-небудь по поверхні, видаючи глухі звуки. Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (Іван Франко, I, 1955, 266); Осколки, як бурульки граду, вищерблюють листочки саду. Плоди з гіллячками летять, об лопушиння лопотять (Василь Швець, Кроки.., 1962, 30); Жабі.. плавала по мілкому і, мов мале дитя, лопотіла по воді ногами (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 48); Дощик, лий, дощик, лий І на кользу, й на рижій.. Лопоти, шуми в горосі (Михайло Стельмах, Колосок.., 1959, 17).
2. Видавати такі звуки ногами під час бігу. Чумаза дітвора в довгих полотняних сорочках босоніж лопотіла слідом [за коляскою] (Микола Олійник, Леся, 1960, 62); Дівчинка зривається з ліжка й босими ногами лопотить по підлозі (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 26); Діти у довгих латаних сорочках, лопочучи босими ноженятами, з радістю бігали (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 30); // Швидко йти, бігти, видаючи такі звуки. А що малих дітей привчив [Тихін], так із усього села! Тільки що дасть бог ранок, то усі до нього, аж лопотять! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 135); // безос. За Скибою хтось гнався. За кущами лопотіло все ближче й ближче (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 56).
3. Видавати шерех; шерехтіти. Христя глянула на бумажку — сіра та нова, вона ще такої зроду не бачила; пом'яла в руках — лопоче... (Панас Мирний, III, 1954, 120); Вузькі підтички жінок лопотять, черкаючись об халяви (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 121).
4. Розвіваючись на вітрі, видавати глухі звуки. Молодиця не витримувала, зривалась з призьби.. і кидалась в танець так прудко, що синій плащ її надувався й лопотів на вітрі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375); Свищуть, гудуть та голосять снасті та щогли, розпачливо б'ються об їх паруси, лопотять, прискорюючи ходу (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 173); // чим. Видавати такі звуки чимсь, що розвівається на вітрі. Вітер лопотів прапорами, як осіннім листом (Григорій Епік, Тв., 1958, 419); Виросла [яблуня] на волі розлога, пишна і тепер лопотіла дрібним листом (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 3).
5. Утворювати або видавати глухі звуки деякими механізмами, крилами і т. ін. Оглядаюсь на море. Там лунко лопотить моторка (Юрій Збанацький, Морська чайка, 1959, 199); На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 353); Катер лопотів гвинтом і рвався вперед (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 197); Навколо стояла така тиша, що було чути, як лопотіли крильми голуби (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 126).
6. Говорити поспішно, неясно. — То заходьте, заходьте до кімнати, прошу вас, товариші служиві, — дрібно й хутко лопотів.. Діодор (Іван Микитенко, II, 1957, 388); // Говорити незрозумілою для слухача мовою. Добрих п'ять хвилин лопотів з французом, виповідаючи йому все про своїх товаришів (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 111); // зневажл. Те саме, що базікати. Язик без кісток: що хоче — лопоче (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 182); — її мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (Ольга Кобилянська, II, 1956, 216). ♦ Лопотіти язиком — те саме, що Ляпати язиком (див. ляпати). [Іван Андрійович:] Тільки ж я вас прошу.., не лопотіть язиком багато (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 203).
