Ловко

Ло́вко, нар. Хорошо; красиво.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЛОВКО, розм.

1. Присл. до ловкий. [Василь:] Ну й дівчина ж! Як вона ловко співа, та як тонко та голосно (Марко Кропивницький, II, 1958, 116); Ловко й вправно орудує лопатою Грицько Погребняк, ніби земля сама слухається його (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 154); Мені навіть подобається, як він ловко нас обкрутив (Юрій Яновський, II, 1958, 129).

2. у знач. присудк. сл. Уживається для вираження почуття приємності, задоволення, яке відчуває хто-небудь. — Ух! — голосно крикнула вона й зашуміла з санчатами з горки. — Ось ходіть-но сюди — ловко, аж дух забиває! (Степан Васильченко, I, 1959, 160); — Як ловко! — стиха вигукнула Вутанька, чуючи, як тануть сніжинки на її розпашілих щоках, на віях (Олесь Гончар, II, 1959, 181). ♦ Ловко кому в чому — до лиця. Кажуть, мені ловко в тій хустині, Хлопцю я сподобатися хочу (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 135).

3. у знач. присудк. сл. Означає схвалення чого-небудь або несхвалення, з відтінком іронії. Пішли [хлопці] грабувати пошту, а поліція знала про все і всіх накрила.. Ловко!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 243).

Ілюстрації