Литовський статут

1588 р.

ЛИТÓВСЬКІ СТАТУТИ – кодекси феодального права Великого князівства Литовського (Литовсько-Руської держави), видані у XVI ст. в 3-х основних редакціях. У статутах використано, руське, римське, польське, німецьке законодавство та звичаєве право Литви, України-Русі тощо. Протягом XVI ст. було видано три статути: Старий - 1529 р. складався з 243 артикулів (за Слуцьким списком – 272), об’єднаних у 13 розділах, в яких були зібрані норми судово-процесуального, карного, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була оборона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів Новий (Волинський) - 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти – повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т.зв. магдебурзьке право). Оновлений - 1588 (488 артикулів в 14 розділах). Статут складений після Люблінської унії 1569 р. Цей статут діяв у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров'ї. Написаний білоруською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом - французькою, латинською та ін. мовами. Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.

8. Про феодальне землеволодіння Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прародителів наших славної пам’яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого [володіння] держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати і володіти, і їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і листів, тобто грамот і кріпосних документів ніяких не було, як вище в цій же статті у другій главі, про це досить є описано.

9. Про покарання шляхтича за вбивство простої людини і покарання селян за вбивство шляхтича а) <...> Естьли бы которой шляхтич напрасно, без вины, человека простого чину, не шляхтича, убил, а был бы на горячей крови пойман¹, и естьли жалобная сторона при том убитом сам с шестьма свидетели, с добрыми людьми й ничим не уличеными, потом присягнет, а меж теми свидетельми были б два шляхтичи, й тут же бы присягнули, тогды тово шляхтича убойцу горлом карать²; а естьли бы у жалобщика шляхтичев на свидетельство не было, тогды, как простого чину с трема свидетели жалобник присягнет, й шляхтичь только головщину платить повинен будет. А естьли ж бы шляхтичь сказал, что убил ненарочным делом, за почином убитого, бороняся от нево, й будет тот шляхтичь на том присягнет сам - третей з двема шляхтичи или и не с шляхтичи, только з добрыми людьми, тогды от горла и от головщины волен бывает <...> б) К тому уставляєм: естьли бы простого чину люди наши государские, или княжецкие, или боярские, или чье ни будь, мещане тяглые или какие ни будь крестьяне, убили б шляхтича или шляхтянку, й то бы на них по суду й сыску убойство обьявилося, й на кольких истец ни станет бити челом, всех тех горлом карать, двух или трех, а больши трех за одного шляхтича не казнить - а то убойство естьли бы учинилося где в домашней драке, и но за одного шляхтича или шляхтянку двух или трех казнить. А естьли б где нарочно насильство наехали на дом шляхетский разбоем й какое бы убойство учинилося, тогды всех тех, на которых истец учнет искать горлом карать. А естьли ж бы тож простого чину люди шляхтича или шляхтянку ранили или били, и такому руку отсечь; а естьли б руку или ногу или какой ни будь состав отсекли прочь, и за то такова горлом карать.

10. Про кару за підпали панських дворів і напади на панів а) Естьли бы хто нарочно, злым умышлением зажег город или посад, или двор наш государский, или город й двор княженецкий, панский й шляхетский и того бы зажигальщика тут же тот час поймано, или бы и после сыскано то впрямь, што он зажег, тогды такова по суду й по сыску самого огнем зажечь, а чий дом й животы погорели, и то заплатить из его животов, естьли которые будут. б) Где бы подданые наши государские мещане или волостные люди, или княженецкие, или боярские слуги й подданые сиреч крестьяне, шляхтича или кого ни будь на дороге разбили и на том бы разбое с поличным изыманы, и их весть до уряду нашего градского а уряду послать возного с листом своим за вислою печатью, и, чьи будут люди или крестьяне на разбое изыманы, чтобы те бояре или их прикащики, или наши государские урядники на строк к суду приехали; а будет ли не приедут, и уряд наш сам будет того пойманого судить по сему нашему статуту. А естьли тех разбойников тот час на разбое с поличным изымать не могли, на тех о управе бити челом й судом искать у панов их, чьи они будут<...> А простого чину людей в разбойном деле судить, где на смерть убойство учиниться, тем обычаем, как и в татебном деле простих людей<...> А где бы на разбое убойство учинилося там жалобник близший будет к присяге о голову и о разбой и о убытки, а коли еще сверх тово сторонним людем и на уряде являл и записал, - шляхтич сам-один, а простого чину сам-третий присягнуть может. И таких на кого присягнут, горлом карать, а за головщину и убытки все изыменья виноватого заплатить.

^1. «а был бы на горячей крови пойман» - спійманий на місці злочину.
^2. «горлом карать» - карати на смерть.

Хрестоматія з історії Української РСР. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. / Посібник для чителів. // Упор. О.А. Бевзо, М.М. Лисенко, Д.І. Мишко, Г.І. Підлуцький. За ред. І.О. Гуржія. - К.: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа». – 1959 – С. 125-126