Лисина

Лисина, -ни, ж. 1) Плѣшь, лысина. Не по чім і б’є, як не по лисині. Ном. № 7367. 2) Бѣлое пятно на лбу у животныхъ. Як уродиться лоша з лисиною, то так воно й пропаде. Ном. № 3218. 3) Проталина, прогалина, при снѣжномъ покровѣ мѣсто, свободное отъ снѣга. Лисина чорної землі на добрій санній дорозі. О. 1862. IV. 95. 4) Поляна въ лѣсу. Ум. Лисинка.

Академічний тлумачний словника української мови

ЛИСИНА, и, жін. 1. Місце на голові, де випало і не росте волосся. На голові блищала лисина (Архип Тесленко, Вибр., 1936, 99); Волосся він зачісував з потилиці на лоб, щоб якось замаскувати лисину (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 176). ♦ Хоч на лисині паси (роби) що — немає місця для чого-небудь. — От тепер і пострибайте без земельки, а худобу хоч на лисині паси! (Петро Панч, II, 1956, 392). 2. перен. Ділянка землі, позбавлена рослинності. Ремінь вирішив тишком залатати оці лисини, що виникли після лихої вирубки буки (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 176); // Ділянка чого-небудь, яка своїм виглядом відрізняється від навколишніх ділянок (гола, світла і т. ін.). Зала двигтить золотими огнями: райдужним дощем блискучих іскор пирскають хрусталеві пацьорки, сяють мармурові лисини (Степан Васильченко, II, 1959, 551); Вже горби з-під снігу лисинами, Голосніший стук і сміх, Вже з піснями розколисаними Голий березень надбіг (Максим Рильський, I, 1960, 291). 3. Біла пляма на лобі деяких тварин. Мій кінь вороний так, як хмара, літає, І лисина в лобі — як з місяця ріг (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 74); По білих лисинах на лобах одразу можна було пізнати худобу Окунів (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 136).