Кудись
Кудись, нар. 1) Куда-то. Заносило його і туди кудись, де і літом, і в жнива усе зіма. Стор. МПр. 168. 2) Куда-нибудь. Куди ж ми підемо? Та кудись, аби дома не сидіти.
Сучасні словники
[1]
КУДИСЬ, присл. 1. У невизначеному напрямі; невідомо куди. А дні тим часом йшли кудись, І круг тебе давно не стало Багато з того, що колись Жило, росло і розцвітало... (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 226); Дівчина зажуреними очима задумано дивилася кудись (Андрій Головко, I, 1957, 108); Життя кудись іде, хвилюється, як море (Максим Рильський, I, 1960, 114); // Байдуже куди. Приємно було.. підставляти лице під сонце і вітер і йти кудись без цілі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 210). 2. У певне (невідоме для мовця) місце. І запалить — не запалила [Синиця моря], А тільки слави наробила Та з сорому й сховалася кудись (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 38); [Олекса:] А де ж се мати? [Мар'яна:] Вони незабаром вернуться — на часиночку пішли кудись (Степан Васильченко, III, 1960, 46); — Не женіть мене звідси в санвзвод.. Тут усі наші... А там вилікують і потім зашлють кудись... (Олесь Гончар, III, 1959, 43).
Кудись-інде — у яке-небудь інше місце. — А німці в вас є? — Були, а це тижнів зо два як нема. Пооб'їдали нас, пообпивали, та й побралися кудись-інде, — каже білява [жінка] (Іван Вирган, В розп. літа, 1959, 267).
Ілюстрації
|
|
