Книжник

Книжник, -ка, м. Книжникъ, любитель книгъ; большой грамотей. Одно изъ пожеланій на крестинахъ новорожденному: Щоб був великий книжник! Мил. 27. З мене не великий книжник. О. 1862. VIII. 9.

Сучасні словники

1. Любитель і знавець книжок (у 1 знач.). Тут з'являвся.. круглий відмінник Боря Серга, оратор і книжник (Олесь Гончар, IV, 1960, 79); Серед учнів гімназії Іван мав славу книжника і поліглота (Петро Колесник, Терен.., 1959, 34).

2. ірон. Про людину, відірвану від життя, від середовища, яка має уявлення про них тільки з книжок. Люди не люблять книжників. Потрібне просте і розумне слово (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 251).

3. заст. Учений, знавець церковних книг. Аж глядь, Межи равінами дитина, її хлоп'яточко, сидить і научає, неповинне, Як в світі жить, людей любить, За правду стать! за правду згинуть! Без правди горе! — Горе вам, Учителі архієреї! — І дивувались фарисеї І книжники його речам (Тарас Шевченко, II, 1953, 320); Старці і книжники грізно накинулись Каменувати тебе [героїню оповідання М. Павлика] (Іван Франко, X, 1954, 79); [Парвус:] Книжники й пани мов верховодять в громаді нашій, наче бог злюбив їх понад простолюд (Леся Українка, II, 1951, 409).