Квітувати
Квітува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Цвѣсти (о хлѣбныхъ злакахъ). Жито квітує. Ном. № 10162.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КВІТУВАТИ, ує, недок.
1. Викидати квіти; квітнути, цвісти. Густішою стіною сплелося жито, що почало вже квітувати, — пустило із себе дух свого цвіту (Степан Васильченко, I, 1959, 124); І всюди, всюди, — аж ніби холодно ставало від білого цвіту! — скрізь квітувала калина... (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 98);
// Бути вкритим квітами, мати квіти. В травні на Україні квітує земля (Юрій Смолич, День.., 1950, 54); Степ квітував. Незайманий, звіку неораний, високотравний... (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 183); * Образно. І, хоч життя, як зрілий плід, Але серця квітують квітом (Любомир Дмитерко, Вітчизна, 1948, 120).
2. перен. Процвітати, успішно розвиватися. Нині, як, мабуть, ніколи, розвивається й квітує у нашій республіці художня самодіяльність (Літературна газета, 21.X 1960, 2). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 136.