Згубити
Згубити, -блю́, -биш, гл. 1) Потерять. Лучче з розумним двічи згубити, як з дурнем раз найти. Нос. 2) Погубить. Ой стій, не топися, марне душу згубиш. Чуб. V. 212.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник української мови (1970-1980)
Через неуважність загубити або забути що-небудь десь. Протилежне - знайти. — Ось на ж тобі, друже, Цей дукачик, та не згуби (Тарас Шевченко, I, 1963, 116); — Чи це ти не оддала мені ключів, чи я їх де згубила? — спитала Онися Степанівна (Нечуй-Левицький, III, 1956, 199); Тут я згубила тоді свою обручку (Леся Українка, III, 1952, 522); Обмацую ноги — ну, так і є, згубив калошу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 240).
♦ Згубити з очей кого, що — перестати бачити кого-, що-небудь. Отак і стояв [Юсуп], аж доки й згубив з очей розталу в скелях та чагарниках загадкову і мужню постать чадацького узбека Саїд Алі Мухтарова (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 21); Стежку згубити — збитися з дороги, заблудити. Ішов [Іван] спустілий, не чуючи землі під ногами, згубивши стежку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 344).
2. Втратити, не зберегти щось належне, притаманне кому-, чому-небудь. При тому бунті я мав згубити корону і голову, але не згубив ні тієї, ні другої (Леся Українка, IV, 1954, 132); Мости затріщали, згубивши опору (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 213); // Втратити які-небудь фізичні особливості, моральні якості, почуття, думки і т. ін. [Корж:] Ти навіки честь свою згубила (Степан Васильченко, III, 1960, 55); У офіцерів були згаслі очі і непевні рухи людей, що згубили позу і характер (Олександр Довженко, I, 1958, 171); Він давно вже згубив свій спокій (Борис Грінченко, I, 1963, 257); Вчепившись за якусь думку, він боявся згубити її (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 100); — А з нашого берега, як на зло, ніхто навіть не свисне. Чи вони не бачать, чи, може, й надію згубили на своїх розвідників (Василь Кучер, Черв. вогонь, 1959, 54). ♦ Згубити очі: а) втратити зір, осліпнути. Мені відчинив сліпий дідок, що колись згубив очі на музичній фабриці (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 15); б) засоромитися, зніяковіти. — Як твої справи? — сказав мені Олекса. — Тезиси готові? Я, згубивши очі, почав нишпорити по кишенях, шукаючи міфічні тезиси (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 36); Згубити розум (тяму, свідомість і т. ін.) — те саме, що Загубити розум (тяму, свідомість і т. ін.) див. загубити. Тут їй воля, тут би їй вибрикувати, а вона останній розум згубила (Марко Вовчок, I, 1955, 270).
3. розм. Не зберегти в пам'яті; забути. Вулиці я не згадаю, номер будинку згубила Пам'ять моя непокірна (Василь Еллан, II, 1958, 216). ♦ Згубити лік див. лік 1.
4. Призвести до загибелі, позбавити життя; убити. Не помирилися царі за царства, вельможі за панства, пани за підпанства — і давай мірятись силою: хто більше згубить безневинних душ (Панас Мирний, I, 1954, 359); // Те саме, що занапастити 2. [Антоніо:] Гай, гай, маестро!.. Чи я ж повірю, щоб справді ви могли згубити в пущах Нової Англії талант ваш? (Леся Українка, III, 1952, 114); ♦ Згубити голову див. голова; Згубити з світу — заподіяти кому-небудь смерть, погубити когось. Дуже хотіла мачуха згубити з світу невістку, але ніяк це не вдавалось їй (Українські народні казки.., 1951, 166); — В них нема ні до кого жалощів. Їм що бабку, що гриба зорвати, що чоловіка з світу згубити... — так обурювавсь Опанас (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 335).
5. Марно, даремно витратити. Скільки ви ночей не доспали, скільки голову собі нашкрябали, скільки праці згубили через те, що ходите, здається, і вдень, а мов з зав'язаними очима — во тьмі?! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 451). Див. [1]
Див також
Губити[2]
Ілюстрації
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 525.
