Згомоніти
Згомоніти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. Руками гомоніти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. 2) Шумѣть, кричать; производить глухой шумъ. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Шевч. Гомоніла Україна. Шевч. Широкий Дніпр не гомонить. Шевч. 28. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей. Левиц. І. 116.
Сучасні словники
ГОМОНІТИ, ню, ни́ш,
1. Розмовляти тихо, приглушено. Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Марко Вовчок, I, 1955, 119); В кімнаті моїй тихо. За причиненими дверима ще й досі гомонять старі (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 173); // Говорити, розповідати про кого-, що-небудь. Люди гомоніли, що кожної ночі якась біла тінь виходила з Федорової хати й прямувала до панського будинку (Панас Мирний, IV, 1955, 236); Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 250); — А яке він на тебе справив враження, Сергію Павловичу? Справді він такий учений, як ото про нього дехто гомонів? (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 92).
2. перен. Видавати безладні звуки; шуміти. Грає вільне широкеє море, Гомонять його хвилі гучні (Леся Українка, I, 1951, 356); Клекочуть ріки в Кара-Кумах, В Каховці гомонять турбіни (Ярослав Шпорта, Запорожці, 1952, 106); * Образно. Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла (Тарас Шевченко, I, 1951, 112).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Джерела та література
Академічний тлумачний словник
