Звісно
Звісно, нар. 1) Извѣстно. Здавна звісно, що він добрий чоловік. 2) Извѣстное дѣло, конечно. Звісно, чужі люде: хоть і добрі, та не знатимуть. МВ. І. 13. На бе́седі, вже звісно, попились. Гліб. 43.
Зміст
Сучасні словники
ЗВІСНО, невідм., розм.
1. присудк. сл. Відомо про кого-, що-небудь. [2-й парубок:] І куди ж то перш поведуть нас? Вам не звісно? [Олекса:] Ще не радились (Степан Васильченко, III, 1960, 16); Десь зник і Семен, ..кинув і жінку — не звісно, чи вдова, чи не вдова, а горюй сама на світі (Іван Микитенко, II, 1957, 79).
2. вставн. сл. Уживається на підтвердження впевненості в чому-небудь. Ну, та, звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 190); Ти мене чекала на порозі, Щоб легенько, звісно, докорить... (Максим Рильський, III, 1961, 269).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 488.
Ілюстрації
|
|
|
|
