Жезло

Жезло, -ла, с. = Жезл.

Королівські регалії Польщі

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЖЕЗЛ, а, чол.

1. Особливої форми паличка, що служить символом влади, високого становища і т. ін.

Ось уже на плечах Дон Жуана білий плащ Командора із слідами його крові.

І в руці — командорський жезл (Минуле українського театру, 1953, 164);

В самому храмі зберігалися різні дорогоцінності, жезли царів із слонової кості, багато дорогої зброї (Історія СРСР, I, 1957, 14).

2. Паличка в руках того, хто регулює вуличний рух.

Аж ось і місто почалось, Дзвінки трамвайні чуть, І міліціонер жезлом Показує нам путь (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 72).

3. Залізний стрижень, який використовують для регулювання руху поїздів.

Акіш знав, що він [Іван Іванович] поніс машиністові жезл, і це певна ознака, що зараз поїзд погуркотить зі станції в далеку дорогу (Олесь Донченко, IV, 1957, 35);

Комуністична партія, як машиніст на могутньому потязі революції, від конференції [у 1922 р.] одержала жезл на дальшу путь у майбутнє (Василь Еллан, II, 1958, 276).

«Українська мала енциклопедія» — видатна пам'ятка української лексикографії / Н. О. Зубець // Культура народов Причерноморья. — Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2002. — № 32. — С. Библиогр.: 5 назв.

ЖЕЗЛ - палиця, звичайно з металю, символ влади, — його носили володарі з найдавніших часів. В Християнській Церкві жезл носять єпископи, — єпископський жезл називається іноді ПАТЕРИЦЕЮ, і означає "батьківську палицю".

Етимологічний словник української мови. Том 2: Д–Копці - Григорій Півторак.

ЖЕЗЛ, [жезло], ст. жезлъ (XV ст.);- р. жезл, бр. жазлӧ, др. жьзлъ, жезлъ, ч. слц. Zezlo, болг. жёзъл, м. жезол, схв. жёзло, сли. 2ёzlо;-запозичення з ста- рослов'янської мови; стсл. жьзаъ, оче- видно, споріднене з дісл. geisl «палка», двп. geisala «би», гр. хатog «палиця пастуха», гал. gaesum «важкий металь- ний спис» (Трубачев Ез.-етн. изсл. 138; Преобр. 1 224-225;B Маchek ESJC 726); зіставлялося також з лат. virga (<gi- zga) «лозина, тонка гілка» (Нirt BB 24, 258), з двн. kegil «паля; кіл» (Шанский ЭСРЯ I 5, 280;B Младенов 165; Skok III 679; Uhlenbeck PBrB 26, 300; Pedersen KZ 38, 420) ін.

Ілюстрації

Джерела та література

1. Грінченко, Борис. Словарь української мови.
2. Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
3. «Українська мала енциклопедія» — видатна пам'ятка української лексикографії / Н. О. Зубець // Культура народов Причерноморья. — Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2002. — № 32. — С. Библиогр.: 5 назв.
4. Етимологічний словник української мови. Том 2: Д–Копці - Григорій Півторак.