Дідо

Словник Грінченка

Дідо, -да, м. 1) Дѣдъ. 2) То-же, что песик въ ткацкомъ станкѣ. МУЕ. ІІІ. 24. Ум. Дідонько.

Словник української мови

ДІ́ДО - дід. Коли моєму батькові було на 14 рік, дідо мій Яків помер (Коб., III, 1956, 551).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 299.

Словник-довідник

дід —

1) (зменшено-пестливі — діду́нь, діду́ньо, діду́нечко, діду́сь, діду́сьо, діду́сечко) — батьків або ма­терин батько; жартують: «Давно знайомі: їхні діди спали на одній соломі», «Мій дід з твоєю бабою на сорокопуди ходили та й Бога о здоров’ї для неї молили»; символізує мудрість, досвід, коріння роду. Годуй діда на печі, ба й сам там бу­деш (приказка); Доки діда, доти й хліба (приказка); Який дід, такий його плід, який батько, такі й діти (М. Номис); «Коли то було?» — «Ще як дід до баби в свати ходив» (М. Номис); Згадаю те лихо, степи ті безкраї, І батька, і діда старо­го згадаю… Дідусь ще гуляє, а бать­ко вже вмер (Т. Шевченко);

2) (збільшено-згрубілі — діди́сько, діди́ще, діду́га, дідуга́н; зменшено-пестливі — дідо́к, дідо́чок, ді́донько) — чоловік похилого віку. Гуляв, гуляв, аж дідом став (приказка); Сердилась баба на діда, а дід того не знав (приповідка); Казав дід ба­бі: «Якби сир та масло, то вареників наварила б, тільки що ж — борошна нема» (приповідка); Розсипався б дід, якби баба його не підперезала (приповідка); Ой дідонько, дідонько, шовковая борода… (пісня); Ой ти, старий дідуган, ізігнувся, як ду­га (пісня); Попхались к дереву поближче, Прийшли на самий перевіз, Де засмальцьований дідище Вереду­вав, як в греблі біс (І. Котлярев­ський);

3) старець. В діда торбу вкрали (приказка); Захотів у діда випросити хліба (приказка); Йому лише сліпі діди водити (приказка); «Діду! Село горить!» — «Я торбу бе­ру, на друге іду!» (приповідка);

4) діди́ — люди минулих поколінь; предки, пращури; уживаємо як похідне від Дід — дохристиян­ський родинний бог (див. ще ді́дько, Домови́к). Наші діди зазнали бі­ди, наші внуки зазнають муки (при­казка); Не тим наші діди погоріли, що солодко пили та їли (приповід­ка); Як діди і батьки наші робили, так і ми будемо (М. Номис); Лір­ник візьме кобзу в руки… Щоб згада­ти пізні внуки, Як жилося їх дідам (Я. Щоголев);

5) Дід Моро́з = Різдвя́ний дід (дідо́к) — казкова іс­тота, уособлення морозу у вигляді рожевощокого старого чоловіка з бородою, в шубі, шапці, з пали­цею; разом зі Снігуронькою тра­диційний головний персонаж но­ворічних і православних Різдвяних свят (див. ще моро́з 3);

6) соло́­м’яний дід (на баштанах — башта́нний дід) — опудало на городах, значення пішло від старовинного значення слова як сторожа в саду. Ліпше солом’яний дід, ніж золотий син (П. Чубинський); Щоб горобців шкідливих настрашити, Вигадли­вий Хазяїн взяв Солом’яного Діда, приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Л. Глібов);

7) також трав’яни́й дід — ритуальний (обря­довий) сніп соломи, трави або очерету, складений так, що половина вершками в один бік, а полови­на—в другий;

8) народний танок. Дай хліба — проскачу діда (М. Но­мис);

9) старовинна народна стра­ва, приготовлена з борошна і пшона (різновид лемі́шки — див.);

10) тільки в множині — тіні по кутках кімнати, хати, двору, май­дану тощо. По закутках зрана до вечора стоять діди (І. Нечуй-Левицький);

11) тільки в множині — зв’язані попарно качани кукуру­дзи, що висять у гуцульських хатах під образами як прикраса;

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 186-187.

Ілюстрації