Дюдінька

Дюдінька, дюдічка, дюдька, -ки, ж. Ум. отъ дюдя.

Сучасні словники

ХО́ЛОД, у, чол.

1. Низька температура навколишнього середовища (повітря, води тощо). Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Тарас Шевченко, II, 1953, 358); Юзя лежала, укрита двома ковдрами і хутром, вся посиніла від холоду (Леся Українка, III, 1952, 635); Туман кублився над морем, був лютий холод (Юрій Яновський, II, 1958, 190); // Свіжість у повітрі; прохолода. В тих довгих без кінця коридорах було тихо, мертво, віяло холодом, неначе десь глибоко під землею (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 11); Рано, за холоду, з росою добре жати. Хруп-хруп, хруп-хруп... Лиш тільки всього й чути (Іван Франко, I, 1955, 61); // Потік, струмінь новітря, що має низьку температуру. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала їх на лаві. По хаті пішов холод та вогкість (Нечуй-Левицький, II, 1956, 287); Лукерка кинула на плечі хустку і деяку мить стояла, посіпуючи плечима, так, ніби по ній раптом вдарив струмінь холоду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 38); // Місце з низькою температурою повітря. Ніби в хаті, На холоді сердешна мати Під тином, знай собі, сидить (Тарас Шевченко, II, 1963, 118); «Холодно, — дума Сикліта, — витопить би, та нехай! Нехай Маруся прийде, то й витопить і страву зварить, а то ще по холоді ходитиму» (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 29); — Переді мною вже не гора, а стіна. Дряпаюся на неї, дряпаюся — не бере. Навколо якісь кущі, хащі і холод могильний, аж мороз поза шкурою ходить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 17); // Низька температура кого-, чого-небудь. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 352); Злегка обдряпаний твердим холодом ґудзиків і погонів, Доря припав з довір'ям до батька (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 373); // Температура, нижча від нуля. Останнім часом холод почали застосовувати в медицині (Наука і життя, 10, 1956, 19); // Дуже холодна погода; мороз. Мела страшенна хуга; завірюха крутила; та холод такий, що страшно й носа виткнути з хати (Панас Мирний, II, 1954, 295); У нас стоїть погода: то був страшенний холод — мало не 20, а зараз зірвався такий вітер, що аж гуде (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 170); // перев. мн. Час, пора, що відзначається тривалими морозами, низькою температурою повітря. Почались холода, а на Ганні кожух — латка на латці (Нечуй-Левицький, I, 1956, 108); Осипалося листя, пішли дощі, холоди. Люди на тиф почали хворіти й мерли, як мухи восени (Андрій Головко, II, 1957, 19); — В плавнях, бувало, навіть глибокої осені таке кострище розведем, аж гоготить, полум'я вище верб... І купаємось, було, до самих холодів (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 126); // перен. Відчуття ознобу від страху, хвилювання, тривоги і т. ін. Володимир звернув у заулок. Призвичаєні до темряви Соломашині очі одразу намацали щось схоже на людину. Холод передчуття заціпенив Володимирові серце (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 238).

Додаткова інформація

▲ Полюс холоду див. полюс; Штучний холод — низька температура середовища, тіла або речовини, що створюється завдяки забиранню від них певної кількості тепла. ♦ [Аж] холод пробігає (пробіг) поза спиною (поза шкірою, поза плечима, по спині, по шкурі і т. ін.) див. пробігати; Забирається на холод див. забиратися; Кидати (кинути) в холод; Кидати (кинути) то в жар, то в холод (в жар і холод) — викликати сильне хвилювання, страх і т. ін. Від того, що той приймач, а з ним і Москва, були зараз такими близькими і заразом такими недосяжними, Миколу кидало то в жар, то в холод, руки тремтіли, а щоки палали (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 188); В обителі ця звістка [про приїзд Саїда] просто в жар і холод кинула ішанів (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 358); [Мов, як і т. ін.] обдало холодом див. обдавати; Наганяти (нагонити, нагнати) холоду див. наганяти; Обдавати (обдати) холодом див. обдавати; Обсипає (обсипало, обсипле) холодом див. обсипати; Осипає (осипало) холодом див. осипати; Собачий холод — дуже великий холод; Холод і (та) голод; Голод і (та) холод — стан цілковитої незабезпеченості, злиднів. Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах (Панас Мирний, I, 1949, 147); [Йоганна:] Своїм достатком я йому служила і всій його громаді помагала, щоб міг він мати скрізь собі притулок, щоб голоду і холоду не знав (Леся Українка, III, 1952, 162); — А маленьким же — як здумаєш — чого тільки не було йому: і холоду, й голоду, — усе було волам чужим хвости крутить (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 24); Холодом проймає (проймав, пройняв і т. ін.) див. проймати; Холод подер (подрав) по спині (поза спиною, поза плечі) див. подерти; Холод пробирає (пробрав, проймає, пройняв і т. ін.) [до кісток, від голови до ніг, все тіло і т. ін.]: а) про відчуття сильного ознобу, замерзання. Холод пробирав до кісток: при цілковитому безсніжжі мороз досягав кільканадцяти градусів (Олесь Гончар, II, 1959, 420); Донбасівці стали годувати коней. Вогню не розпалювали. Холод проймає до кісток, земля — замерзла, без снігу (Юрій Яновський, II, 1958, 225); б) про неприємне відчуття від несподіваного, сильного переляку, прикрого спогаду і т. ін. Холод її пройняв від голови аж до ніг, і вона сама не знає — кому і чого уклонилася (Панас Мирний, III, 1954, 49); А громак уже їде вниз, усе вниз... холод проймає душу, на лобі піт виступає (Панас Мирний, I, 1949, 289); Холод пробирається (пробрався) до [самих] кісток (за плечі і т. ін.) див. пробиратися.

2. перен. Стан цілковитої байдужості, інертності; відчуття самотності, порожнечі, безнадії. Коли зачинилися двері [в'язниці] — увесь світ зачинився від його. Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом; у душі війнуло холодом... (Панас Мирний, I, 1954, 320); Чим віддячить він їй? Чи вистачить в нього серця для неї, чи полишить матері на старість лише холод самотності? (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 102); Я брата в світі не залишу; І холодом і тьмою дише Душа, стомившись від життя; Мов плід, що впав завчасно долі, Вона зів'яла в бурях долі, Убита спекою буття! (Михайло Лермонтов, Вибр., перекл. за ред. Рильського, 1951, 66); Холодом обвівається Оксанине серце (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 58); // Дія, вплив чого-небудь, що викликав відчуття душевної порожнечі, пригнічення і т. ін. Не веселим привітом, не теплом та радістю стріла Уласа його хата; вона дихнула на нього холодом пустки (Панас Мирний, IV, 1955, 256); Сірий похмурий вечір опускався на землю, на панському подвір'ї втихомирились собаки, але палац і досі не світився огнями. Холодом віяло від його колон, холодних і строгих, як усі Стадницькі (Михайло Стельмах, I, 1962, 395).

3. перен. Безпристрасне ставлення до кого-, чого-небудь, відсутність зацікавлення, цілковита байдужість. Між одною й другою ложкою борщу подавав [Іван] звістки про страту на смерть.. І все говорилось з таким спокоєм, з холодом навіть, наче факти з середніх віків, які можна згадати, але не можна збагнути (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 219); Може бути, що несхожість в поглядах внесла певний холод в відносини подружжя Ковалевських. Так чи інакше, вони розійшлись (Леся Українка, VIII, 1965, 205); // Вияв відчуженості, неприязні, ворожості. Як говорила [мама], то завжди нарозтяг, і хоч річ її була ласкава.. — холодом несло від її ласкавої річі [речі] (Панас Мирний, IV, 1955, 335); [Оксана:] Він попрікає мене тобою. Зразу, коли приїхав, зустрів мене ласкаво, а коли взнав, що ти тут, так холодом од нього і повіяло (Захар Мороз, П'єси, 1959, 37); Мінялись хазяї, але не мінялися опаска і недовіра, настороженість і зверхність, бридливість і холод, гнів і злоба в тих очах, що завжди нагадували йому: — За що ж ми тобі гроші платим? (Михайло Стельмах, II, 1962, 34); До Ліни мачуха незмінно послужлива й навіть запобіглива, і скоріше сама вона могла б нарікати на свою пасербицю за її уперту крижану холодність, якою Ліна карає мачуху за гріх її любові з батьком.. Цей холод і душевну неприступність батько й зараз вловлює в очах Ліни (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 138); Очі його війнули холодом. — Ти куди звертаєш? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 98). ♦ Холодом повіває див. повівати; Холодом повіяло див. повіяти.

Ілюстрації