Дубельтівка

Дубельтівка, -ки, ж. Двустволка. Пан Цибульский.... в одній руці держав пенькову люльку, а в другій дубельтівку; у ногах вертівся пудель і гавкав на сільських собак. Стор. І. 233.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДУБЕЛЬТІ́ВКА, и, жін., заст. Двостволка. Бац.. покликав одного вівчаря до колиби, а сам, узявши свою дубельтівку під полу, рушив з Германом (Іван Франко, VIII, 1952, 376); Наринський був зовсім не байдужий до мисливства. В нього була прекрасна дубельтівка (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1935, 39).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 429.

Ілюстрації

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Рушни́ця (від чеськ. ručnice), заст. ґвер[1] (від нім. Gewehr) — в сучасному вузькому значенні — довгоствольна стрілецька зброя, призначена для утримання та управління при стрільбі двома руками з упором приклада в плече, гладкоствольна чи комбінована (з гладкими і нарізними стволами), що стріляє кулею або дробом. До відносно недавнього часу (початок XX ст.) «рушниця» в широкому сенсі означала будь-яку довгоствольну ручну зброю, включаючи нарізну і автоматичну[2]. Ручна, переважно гладкоствольна вогнепальна або пневматична зброя[3].

Слово «рушниця» має чеське походження — від ručnice, яке утворене від ruka («рука»). Цим словом позначали легку, «ручну» вогнепальну зброю, протиставляючи її важким гарматам[4].

Комбінованими називають рушниці, які мають як нарізні, так і гладкі стволи.

Рушниці поділяють на мисливські та бойові. Бойові рушниці з'явились у XIV—XV ст.

Російський солдат-фузилер часів Петра I з кременевою рушницею

За межами збройної галузі рушницею називають, наприклад, метальну зброю для підводного полювання (підводна рушниця) незалежно від принципу її дії. Фоторушницею називають спеціалізований фотоапарат з довгофокусним об'єктивом.