Дорога

Дорога, -ги, ж. 1) Дорога, путь. В поход у дорогу славні компанійці до схід сонечка рушали. Шевч. Смерть неминущая дорога. Ном. № 8243. Проста до Христа у світі дорога. Чуб. ІІІ. 17. Божа дорога (Ном. № 8229), чумацька дорога. Млечный путь. Бути на божій, останній дорозі. Быть при смерти. Г. Барв. 361, 434. Куди вам дорога? Куда вамъ путь лежить? 2) Дорога, путешествіе. Ой ти, козаче, ти, хрещатий барвіночку, хто ж тобі постеле у дорозі та постілочку. Мет. 81. 3) Въ гончарной печи арка, образуемая козлом и стѣной печи. Вас. 180. 4) У ткачей: а) то-же, что и сказ. МУЕ. ІІІ. 20; б) въ основѣ: мѣсто, сквозь которое продѣвается челнокъ. Шух. I. 258. Ум. Дорі(о)жка, дорі(о)женька, дорі(о)жечка, дорожейка. Мет. 32, 22, 229. К. Досв. 19. Чуб. ІІІ. 240.

Сучасні словники

ДОРО́ГА, и, ж.

1. Смуга землі, по якій їздять і ходять. А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала (Шевч., II, 1953, 21); Іван стояв на дорозі, дивився їй услід (Шиян, Переможці, 1950, 38); // Штучно створений засіб для пересування, сполучення і т. ін. За сахарнею здоровий двір був закиданий сажнями дров: звідтіль тяглась залізна дорога до заводів (Н.-Лев., II, 1956, 207); Якось його.. лиха година занесла на ожеред соломи, звідки солому подавали підвісною дорогою до корівника (Вишня, II, 1956, 89); // Смуга, що лишається як слід після руху кого-, чого-небудь. Корабель наш розрізує воду — І дорога блакитна перлиста Зостається широка за нами (Л. Укр., І, 1951, 17); * Образно. Став перед нами острів із моря.. А місяць вимостив золотом дорогу до нього (Коцюб., II, 1955, 302).

◊ Бу́ти на бо́жій (оста́нній) доро́зі — бути при смерті. Позвав [Наум] панотця, той аж здивувавсь, що така здорова дівка у три дні, як занедужала, а вже й на божій дорозі (Кв.-Осн., II, 1956, 84); Бувши на останній дорозі і не маючи жодного.. приятеля, котрому довіряв би більше, ніж Джакомінові, приручив йому дівчинку свою, ..років десяти (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 326); Вибива́тися (ви́битися) на [широ́ку] доро́гу — після довгих шукань, невдач забезпечувати собі помітне місце в суспільстві. Тюрма лишилася десь позаду, як брудна помийна яма, яку довелося мені перейти вбрід, щоб вибитися на широку дорогу (Кол., На фронті.., 1959, 132); Забува́ти (забу́ти) доро́гу див. забува́ти; Зав’яза́ти доро́гу див. зав’яза́ти; Зійти́ з рі́вної доро́ги — почати вести ненормальне життя; збочити. Він уболівав тепер за своїх, ковалівських, щоб не дати їм знову зійти з рівної дороги (Кучер, Трудна любов, 1960, 266); Обмина́ти (обхо́дити) деся́тою доро́гою — не заходити куди-небудь, не зустрічатися з кимось. З того часу ресторани обминав [Боровий] десятою дорогою (Грим., Незакінч. роман, 1962, 151); Її й діти боялись, як вогню, сусіди вже і ті обходять десятою дорогою (Збан., Єдина, 1959, 142); Перейти́ доро́гу — захопити, зробити те, на що розраховував інший. — Нашому малому хтось дорогу перейшов!.. (Ю. Янов., II, 1958, 417); Проводжа́ти (провести́) в оста́нню (дале́ку) доро́гу кого — ховати кого-небудь. Коли найближчих, найдорожчих ми В останню проводжаємо дорогу, — Над нами мав скорбними крильми Шопенів марш (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 63); Ска́тертю доро́га — уживається при потребі показати, висловити тому, хто йде, їде і т. ін., що за ним не дуже жалкують і без нього обійдуться. — Петруся нашого спитати, — хитнув [Артем] головою на перегородку, — і той знає, що до чого. А він… — Скатертю дорога! — каже. Ви бачили! (Головко, II, 1957, 447); Стоя́ти (ста́ти) на доро́зі; Попере́к доро́ги стоя́ти (ста́ти) — бути перешкодою комусь у досягненні чого-небудь. [Батура:] Я випадково став їм на дорозі… Треба зійти… (Корн., II, 1955, 250); — То, може, ти хочеш задля своєї шкури їм [страйкарям] поперек дороги стати? (Мур., Бук. повість, 1959, 23).

2. Місце для проходу, проїзду. Сплетені вусиками лози запиняють йому дорогу (Коцюб., І, 1955, 206); Всі з острахом одхилялись од нього й давали дорогу (Головко, II, 1957, 133); // перен. Доступ куди-небудь, можливість потрапити куди-небудь. Куди його послати, то найде дорогу (Вовчок, І, 1955, 346); Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! От тепер уже одкрита Всім у рідний край дорога (Л. Укр., І, 1951, 377); Мені хочеться так підібрати акторів, дати їм такі ролі, щоб їм найменше довелося пробивати дорогу до вашого серця (Довж., III, 1960, 221).

◊ Заказа́ти доро́гу — закрити доступ кому-небудь кудись. Макуха запевняв, що боятись нема чого, що це свої місця, куди німчура й ноги не суне. Одного разу наскочили, так їм до третіх віників заказали сюди дорогу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959,119); Заступа́ти (заступи́ти) доро́гу [у життя́] кому, перед ким — ставати перешкодою на життєвому шляху кому-небудь. Ніхто зараз не може перед нею заступити дорогу у життя (Коз., Сальвія, 1959, 192); Пробива́ти (проби́ти) собі́ доро́гу — добиватися успіхів у бажаній справі.

3. Перебування в русі (йдучи або їдучи куди-небудь). Остап і Соломія були стомлені дорогою (Коцюб., І, 1955, 353); Вона заходилась збирати чоловіка в дорогу (Збан., Переджнив’я, 1960, 276).

4. у знач. присл. доро́гою. Під час руху, подорожування куди-небудь. Довідавшись дорогою від хлопчика.., що Шакули померли, він, зітхнувши, промовив: — Прости їм, господи (Коцюб., І, 1955, 449).

5. Правильний напрямок для руху кого-небудь. Шлях у місто мені вже знайомий був, — кілька раз з дядьком та з дядиною їздили у ярмарок: нічого було питати дороги (Мирний, І, 1954, 73); // перен. Напрямок діяльності, шлях розвитку. — Ти знайшов собі дорогу, Ти знайшов собі мету, Але нам ніщо вважати Ту дорогу за святу (Фр., XIII, 1954, 360); Леся Українка була геніальною поетесою, вона йшла своєю власною дорогою, але Шевченко завжди для неї залишався високим зразком самовідданого служіння народові (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 635); Спільна дорога у всіх [дівчат], та окремий у кожної шлях (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 5).

Вихо́дити (ви́йти) на ві́рну доро́гу — ставати на правильний шлях у своїй діяльності. Ледве вийшовши з тупика на вірну дорогу, я знов пішов назад (Моє життя в мист., 1955, 56); По доро́зі: а) в одному напрямку з ким-небудь. — Сідай, дівчино, на мій віз, я підвезу тебе до Ланів, мені по дорозі! (Вовчок, І, 1955, 351); б) попутно, мимохідь. Гостювала [дочка знайомих] в Журбівці в тьоті, що за лікарем.. Та оце по дорозі й до нас заїхали [з братом] (Головко, II, 1957, 248); в) разом ідучи, їдучи. Дядько Гордій про лист згадав, що казав ото Давид по дорозі, але Зінька цього вже не чула (Головко, II, 1957,173); Пока́зувати (показа́ти) доро́гу [да́лі] — не погоджуватися з чим-небудь, не задовольняти прохання кого-небудь. На що вже Нестір був майстер проситися, але і йому раз у раз показували дорогу далі (Гончар, Таврія.., 1957, 17); Туди́ й доро́га кому — хто-небудь того й заслуговує, не вартий співчуття. Вона сиділа, сиділа, та як крикне на мене: — Вішайся, дурна бабо! Туди тобі й дорога! І пальцем не поворухну! (Ю. Янов., І, 1954, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 378.

Ілюстрації