Докучливий

Докучливий, -а, -е. Надоѣдливый, причиняющій безпокойство. Мир. Пов. І. 134. Докучливі діти у Григора. Каменец. у. Докучливе допитування. Мир. Пов. І. 140.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Джерела та література

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДОКУ́ЧЛИВИЙ, а, е. Який докучає; набридливий. Колись в своє убогеє село В докучливу осінню пору, Вночі до батькового двору Мене далеким вітром занесло (Степан Васильченко, II, 1959, 485); Монотонно гула на шибці докучлива осіння муха (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 244); Відкинула вона далеко назад докучливе волосся (Олександр Довженко, I, 1958, 245).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 357.