Дзюркотливий

Дзюркотливий, -а, -е. Журчащій. А пт. водо дзюркотлива, течи із ставка. К. Досв. 159.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ДЗЮРКОТЛИ́ВИЙ, Який постійно дзюркотить. Потім він звернув на вузьку стежку, що пробігала вздовж дзюркотливого струмка (Галан, Гори.., 1956, 34); Який нагадує собою звуки дзюркотання струмка, фонтана; щебетливий.

Жінка засміялась дрібним дзюркотливим смішком (Донч., V, 1957, 435).

ДЗЮРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дзюркоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Зі шкварчанням і дзюркотінням в три поверхи полилася сталь (Собко, Біле полум’я, 1952, 303). ДЗЮРЧА́ТИ (про текучу воду - утворювати монотонні булькотливі звуки), ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ЖУРЧА́ТИ, БУРЧА́ТИрозм.,БУРКОТА́ТИ[БУРКОТІ́ТИ]розм., РОПТА́ТИ діал.,ЧУ́РКАТИдіал., ЧУРКОТІ́ТИдіал.;БРИНІ́ТИ, ЖЕБОНІ́ТИ розм. (високо, тоненько). Дзвінко спадала вода у мідні кухлі, весело дзюрчала живим струмочком (М. Коцюбинський); Тануть снігу полотнища білі, Струмені дзюркочуть з опівдня (А. Малишко); Стиха дзюркотять струмочкиз під талого снігу (С. Васильченко); В поточині вода журчить та мечеться з каменя на камінь (Марко Черемшина); В холодках водомети перлистую пісню свою буркотали (Дніпрова Чайка); Хвилі розходяться перед байдаком, а ззаду знов, буркочучи, зливаються (П. Куліш); Блищить вода червоно і тихо леліє - не ропче (Марко Вовчок); Хвиля срібного фонтану Плеще та бринить (А. Кримський); Вони забрели під навислу, всю в лишаюватих мохах скелю, де жебонів струмок (Ю. Бедзик). - Пор. бу́лькати. ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо - переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИрозм., ЛИ́НУТИрідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ[СТРУМІ́ТИ] (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схиломбукового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, - по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір’ю дзюркоче струмок (О. Левада).