Глузи

Глузи, -зів, м. мн. Насмѣшки. Мкр. Н. 36. Остигло й глузи людськії терпіти. Грин. II. 165. На глузи підняти. Поднять на смѣхъ. Ном. № 12697.

ГЛУЗИ, ів, мн. (одн. глуз, у, чол.), розм. Те саме, що глузування. Утік Башкиренко від своїх колись таких тихих та покірних одрадян, наслухавшись від них глузу та посміхів (Панас Мирний, IV, 1955, 239); Обличчя у Мишуні було круглясте, .. губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат (Юрій Яновський, I, 1958, 439). ♦ На глузи (глуз) піднімати (підняти, брати, взяти) кого — глузувати, насміхатися з кого-небудь. [Михайло:] Як же то так? Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? (Іван Котляревський, II, 1953, 73); Та над Петром ну реготать, Петра на глузи піднімать! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 148); — Ждеш, коли тебе на глузи візьме [Тарапунька]? — хитро підморгнув Колода (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 270).