Гилля

Гилля, -ля, с. соб. = Гілля.

Гилля, -лі, ж. = Гілля. Шукай собі або глибокої води, або високої гіллі. Ном. № 3652.

Сучасні словники

ГІ́ЛЛЯ́, гілля, сер. Збірн. до гілля. — Ой, вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі, Чого ж бо ви так високо Виросли на гіллі! (Леся Українка, I, 1951, 62); Гілля вишень і бузку звисало просто до кімнати (Юрій Смолич, II, 1958, 7); * У порівняннях. А любов цвіте Юна, пишная, Мов гілля і густе В клена з вишнею (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 155).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. —

ГІЛЛЯ́, і, жін. Боковий відросток від стовбура дерева або чагарника, який розгалужується на менші відростки — гілки, віти. — Загинув ти, — взяла своє недоля, — Мов одірвалась вітка від гіллі (Павло Грабовський, I, 1959, 144); Дрімає садок у блакитній імлі... Ку-ку! — десь зозуля кує на гіллі (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 7). ♦ [З] одної гіллі ягоди — одного походження, однакові. — Адже се твій брат! Адже ви обоє з одної гіллі ягоди (Іван Франко, VII, 1951, 26).

У культурі

Гілля дерев посідало значне місце в культурному житті людей. Гілками вбирали житло, вони були елементом деяких обрядів. Так, під час традиційного українського весілля на стіл ставили гільце — гілку листяного або хвойного дерева, прикрашену квітами, ягодами, колосками.

Ілюстрації

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=5lCRsLjMeso