Вішальниця
Вішальниця, -ці, ж. Висѣлица. Мил. 53.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ВІШАЛЬНИЦЯ, і, жін., зневажл. Жіночий рід до вішальник 2. [Бавмертиха:] Глянути на них [дівчат], чисті тобі вішальниці, а молоді ж вони (Леся Українка, IV, 1954, 216).
ВІ́ШАЛЬНИК, а, чол. 1. зневажл. Той, хто здійснює репресії, вішає людей. Коли угорські окупанти загарбали Закарпаття, Хорті знав, кого послати туди вішальником (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 33).
2. Той, хто повісився або страчений через повішення. — Коли ви вивезли матір за царину.. та й покинули на великому тракту на розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то я й покину вас (Нечуй-Левицький, II, 1956, 24); І присипали його [Семена] тіло землею в найпоганішому місці, ніби навмисно хотіли, щоб і по смерті він був один. Бо вже таке право для вішальників (Мирослав Ірчан, II, 1958, 314).
Орфографічний словник української мови
ві́шальниця іменник жіночого роду, істота зневажл.
Українсько-російський словник
ВІШАЛЬНИЦЯ удавленница
Ілюстрації
|
|
