Веління

Веління, -ня, с. Велѣніе, приказаніе. Обносять злющі мене словом, а я храню твої веління. К. Псал. 277.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВЕЛІ́ННЯ, я, сер. Наказ, вимога, розпорядження. [Марфа Варфоломіївна:] Не все коїться по нашому хотінню, по щучому велінню (Марко Кропивницький, II, 1958, 266); Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив: — Тепер іди... Іди... (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 78); * Образно. — Не кожний обирає собі професію одразу. Ще поміркуєш, прислухаєшся до веління серця (Олесь Донченко, V, 1957, 240).

Орфографічний словник української мови

ВЕЛІННЯ

велі́ння

іменник середнього роду

Фразеологічний словник української мови

ВЕЛІННЯ

по щу́чому велі́нню. 1. Без докладання зусиль; ніби в казці. Та все те (щасливе життя) прийшло не по щучому велінню, а в нелегкій праці, в дерзанні, в боротьбі з труднощами (І. Цюпа). 2. Негайно, дуже швидко. (Старшина:) Щоб через півгодини коні були перед порогом! Чуєш? Щоб мені по щучому велінню! (М. Кропивницький).

Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови

веління

-я, с. Наказ, вимога, розпорядження.