Буркотати

БУРКОТАТИ, очу, очеш і БУРКОТІТИ, очу, оти́ш, недок.

Сучасні словники

БУРКОТАТИ, очу, очеш і БУРКОТІТИ, очу, оти́ш, недок.

1. перех. і без додатка. Говорити тихо і невиразно. — Ви, діточки (до мене та до Катрі), не слухайте, що стара буркоче (Марко Вовчок, VI, 1956, 298); Край відчиненого вікна майстерні Мічурін, буркочучи, сідав до робочого столика лагодити годинника (Олександр Довженко, I, 1958, 412); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 269); // Говорити невиразно і сердито, висловлюючи невдоволення ким-, чим-небудь; бурчати. Буркотів [Щука] собі під ніс, лаючи козаків (Олекса Стороженко, I, 1957, 387); Олівець був короткий, списаний... Оксентій, буркочучи, послинив його (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 182).

2. неперех. Утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.). По шляху біжать жваві струмочки — крутяться, підстрибують, танцюють, весело про щось буркочуть (Степан Васильченко, I, 1959, 124); Приток води далеко десь рвав греблі, і хвилі буркотіли, розливаючись по долині (Олекса Стороженко, I, 1957, 359).

3. неперех. Воркувати (про голубів). Голуб в'ється круг неї [принцеси] і буркоче (Леся Українка, II, 1951, 193); * Образно. Моя мила, милесенька, Голубка сивесенька, Усю нічку буркотала, Мені спать не давала (Павло Чубинський, V, 1874, 13).

Ілюстрації

Буркотати