Амміан Марцеллін про гуннів
Римський історик Амміан Марцеллін жив у другій половині IV ст. Написав ряд важливих історичних праць. У своїй праці «Історія» він описав життя, побут і войовничість кочівників-гуннів.
<...>Плем’я гуннів, про яких стародавні письменники знали дуже мало, живе за Меотійським болотом у бік Льодовитого океану і перевищує в своїй дикості всяку міру<...> Ніколи вони не ховаються в які б то не було будівлі, а, і навпаки, уникають їх, як гробниць, відокремлених від звичайного побуту людей. У них не можна зустріти навіть укритого очеретом куреня. Вони кочують по горах і лісах, з колиски привчаються переносити холод, голод і спрагу. І на чужині входять вони під покрівлю тільки в разі крайньої необхідності, бо не вважають себе в безпеці під покрівлею<...> Тіло вони прикривають льняним одягом або зшитим з шкурок лісових мишей. Нема у них різниці між домашнім і вихідним одягом; але раз одягнута на шию туніка1 брудного кольору змінюється іншою не раніше, як вона розповзеться в лахміття від довгочасного гниття. На голову вони надягають криві шапки, свої вкриті волоссям ноги — козячими шкурами; взуття вони не виробляють ні на якій колодці, бо це утруднює їх вільний крок. Тому вони непридатні для пішого бою; зате вони ніби приросли до своїх коней, витривалих, але потворних на вигляд, і часто, сидячи на них на жіночий манір, виконують свої звичайні заняття. День і ніч проводять вони на коні, займаються купівлею і продажем, їдять і п’ють і, схилившись на круту шию коня, засипають і сплять так міцно, що навіть бачать сни. Коли доводиться їм радитися про серйозні справи, то й нараду вони проводять, сидячи на конях.
Не знають вони над собою суворої царської влади, але, задовольняючись випадковим проводом кого-небудь з своїх старійшин, нищать усе, що попадається на шляху. Іноді, будучи ким-небудь зачеплені, вони розпочинають битву; в бій вони кидаються, вишикувавшись клином, з грізним завиваючим криком. Легкі й рухливі, воїни раптом навмисне розсіюються і не шикуючи бойової лінії, нападають то там, то тут, чинячи страшенні вбивства<...>
Ніхто з них не оре й ніколи не доторкнувся до сохи. Без певного місця проживання, без дому, без закону або стійкого способу життя кочують вони, ніби вічні втікачі, з кибитками, в яких проводять життя; там дружини тчуть їм жалюгідний одяг... Коли нема війни, вони віроломні, непостійні, легко піддаються всякому подихові перепадаючої нової дії, в усьому покладаються на дику лють<...>
1. Туніка – білий одяг з сукна або полотна.
Хрестоматія з історії Української РСР. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. / Посібник для чителів. // Упор. О.А. Бевзо, М.М. Лисенко, Д.І. Мишко, Г.І. Підлуцький. За ред. І.О. Гуржія. - К.: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа». – 1959 – С. 17-18
