Алилуйко

Алилу́йко, -ка, м. Насмѣшливое прозваніе духовнаго лица. (Галиц.). Желех.

Сучасні словники

[1]

Алилу́йко, -ка, м. Насмѣшливое прозваніе духовнаго лица. (Галиц.). Желех.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДУХОВЕ́НСТВО, а, сер., збірн. Служителі релігійного культу. На причілку, в холодку, під високими черешнями, були понакривані столи для духовенства та значніших парафіян-господарів (Нечуй-Левицький, III, 1956, 8).

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДУХО́ВНИЙ, а, е.

1. Зв'язаний з внутрішнім психічним життям людини, моральним світом її. [Орест:] Окрім того, для літературної роботи треба духовної рівноваги (Леся Українка, II, 1951, 52); Невтомне піклування партії про виховання радянського народу привело до докорінної зміни його духовного обличчя (Комуніст України, 11, 1959, 35); // Зв'язаний з спільністю ідей, поглядів, прагнень і т. ін. Народи наші [український, російський і білоруський] бували адміністративно розрізнені, але ніколи, ні за яких обставин не втрачали вони свідомості своєї духовної спільності (Максим Рильський, III, 1956, 16); // розм. Нематеріальний, нетілесний. — За духовним хлібом нам нічого їздить в Європу! — обізвалась одна лиса голова (Нечуй-Левицький, I, 1956, 564); Творцем усіх матеріальних і духовних цінностей на землі є трудящий народ (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 185).

2. Стос. до релігії, церкви, належний їм; протилежне світський. Графиня відповіла, що в бібліотеці таких духовних книжок нема, там усе світські (Олесь Донченко, III, 1956, 47); // Який готує служителів культу; який відає, управляє церковними справами. — Тепер студенти з духовних академій чомусь вже не йдуть у ченці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 368); Ні мати,.. ні тим більше батько — добросовісний чиновник духовної консисторії, не змогли.. пояснити дочці, що ж таке людське щастя (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 22); // Який є служителем релігійного культу. — Адже ж я черничка, духовна особа, така сама, як і піп (Іван Франко, IV, 1950, 80); Наставник духовний наставно пощупав грішну курятину: чи хватить на суп дванадцяти апостолам (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 5); // Який належить, присвоюється і т. ін. служителям церкви. Обидва [женихи] були кандидатами духовного сану, та не одного були походження (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 7); // у знач. ім. духовні, них, мн., розм. Служителі релігійного культу. Я бачив духовних, що прилюдно обурювалися на кождого, хто посмів хоч несмілим слівцем осудити їх хиби (Іван Франко, IV, 1950, 323); Він знав, що в Терлецького не бувають духовні, а тільки панки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 57).

3. у знач. ім. духовна, ної, жін., заст. Те саме, що духівниця. [Захарко:] Чи дома ж то старшина? Піду та й скажу, нехай пише духовну!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 166).

Ілюстрації