Гуля

Гуля, -лі, ж. 1) Дѣтск. голубь. О. 1861. ѴІІІ. 8. Чаще во мн. ч. Прилетіли гулі та й сіли на люлі; а ви, гулі, не гудіть.... ХС. II. 195.2) = Сич. Вх. Лем. 406. 3) = Ґуля.

Словник украънської мови ГУЛЯ 1, і, жін. Заокруглена опуклість, наріст на тілі людини або тварини від запалення, удару і т. ін. Учора середульший [син] узяв та з водовозки полетів сторчака додолу і набив чималу ґулю на коліні (Панас Мирний, V, 1955, 404); Коняку щось напало, ґулі поробилися (Іван Микитенко, II, 1957, 83); * У порівняннях. Йому шлях перетинає людина в котелку, з-під якого чорною ґулею вибився чуб (Михайло Стельмах, II, 1962, 589).