Жук

Жук, -ка, м. 1) Жукъ, Scarabeus. Жуки у голові (у кого). Глупъ. Нехай, дурні, собі пустують; у них, видно, жуки у голові. Гліб. 2) Кличка черной собаки. Аф. 403. Ум. Жучок, жучечок. Ув. Жучище.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Вірші
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Див. також
6 Джерела та література
7 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. – К. : Вид-во Академії наук Української РСР,1958. – Том 1. – С. 489.

ЖУК, -ка, м.

Жукъ, Scarabeus. Жуки у голові (у кого). Глупъ. Нехай, дурні, собі пустують; у них, видно, жуки у голові. Гліб.
Кличка черной собаки. Аф. 403. Ум. Жучок, жучечок. Ув. Жучище.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 546.

ЖУ̀К, а, чол.
1. Комаха ряду твердокрилих, в якої верхні тверді крила захищають нижні прозорі крила, за допомогою яких літають. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків (Панас Мирний, I, 1954, 318); Кріт досить швидко посувається під землею, одночасно ласуючи черв'яками, личинками, жуками, що живуть у землі (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 32);

У порівняннях. Раптом у хату вбігла чорна, як жук, присадкувата дівчина (Леся Українка, III, 1952, 669); Гудуть заводи, як жуки (Володимир Сосюра, II, 1958, 381).

Жук-водолюб — жук, який має пристосовані до плавання ноги і живе у воді. З-під широкого листя виплив жук-водолюб (Олесь Донченко, IV, 1957, 262);
''Жук-гнойови́к — жук, що живе у гною і харчується комахами та їх личинками.

У порівняннях. Та ось Вілогруд побачив бельгійську вантажну машину, що вкочувалася на вулицю спаленого села, немов величезний жук-гнойовик (Юрій Бедзик, Полки.,1959,227);

Жук-рогач — великий чорний з рогами жук, що живе в гнилій деревині і харчується головним чином соком листяних дерев. Попід гору оту піду, Де два дуби ростуть на виду. Де жуки-рогачі Пролітали вночі (Любов Забашта, Нові береги, 1950, 142);

У порівняннях. Мотор вуркоче розмірено, немов велетенський жук-рогач гуде десь над самим вухом (Юрій Збанацький, Між .. людьми, 1955, 18);

Колорадський (картопляний) жук' — бурувато-жовтий прожерливий жук, що об'їдає листя картоплі та інших рослин родини пасльонових і завдає цим великої шкоди. Проти колорадського картопляного жука та личинок хрущів дихлоретан застосовується в суміші з гексахлораном (Шкідники і хвороби .. рослин, 1956, 43).
Жуки в голові у кого — у кого-небудь не все гаразд з розумовими здібностями. Нехай, дурні, собі пустують: У них, видно, жуки у голові... (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 62);
Пустити жука — зробити щось неприємне. — Він може нам нашкодити, — міркую голосно. — Не зможе. Я йому такого жука пущу, що ураз заціпить... (Яків Качура, II, 1958, 48).

2. Перен., розм. Про пронозливу, шахраювату, хитру людину. Коли конвоїри відійшли, Андрій невдоволено пробурмотів: — Таким жукам тільки трибунал допоможе (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 56); Роман Васильович хоч і битий жук а, очевидно, пішов теж на поводу в різних Леусів та Яцухненків (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 322).

Етимологічний словник української мови у семи томах / Укладачі: Р.В. Болдирьов, В.Т. Коломієць, А.П. Критенко та ін. – К. : Вид-во «Наукова думка», 1982. – Т. 2. – С. 208.

ЖУ̀К, [жукан] «Scarabaeus» Ж, [жуковець] «Gamasus coleoptratorum» Ж, [жуковка] «Tetyra scarabaeoides» Ж; др. Жукъ, п. zuk, ч. žukati «дзижчати»; жученя, жучиха, [жучки] «ґатунок намиста» Я, [жучок] «ланка в ланцюгу» Я, жукуватий «дуже смаглявий»; Berneker IF 10, 156; Преобр. I 236 – 237; Brückner 667.

Вірші

	Про жука
І	ІІ	ІІІ
Жив собі жук, На ім'я короїд. Що в короїда Було на обід? Жадібно гриз він Зеленого дуба. Ним і обідав. Мило та любо. Дуб на сніданки І дуб на вечері. Мало і мало Було ненажері! Гриз гілочки, Виїдав серцевину, Міг хоч кого Довести до загину. В тата вдались Короїдові дочки: Гризли із смаком Маленькі дубочки. А поблизу Короїдова тітка Кволу сосонку Хрумала швидко. Кожен точив І лякався сусіда: «Нащо дивитися, Хто як обіда?» Жук-ненажера І весь його рід Дуже боялися Вийти на світ!	Плакала гірко В лісі кисличка: «Ще ж не стара я! Ще невеличка! Чом же у мене Листячка мало? Віти марніють, Яблук не стало? Щось мене точить, їсть без упину. Жити так хочу, А, мабуть, загину!» Скаржились сосни Могутнього роду: «Краще одразу З мосту та в воду! Сушить нам серце Некликаний гість — Стовбур високий Поїдом їсть!» Тільки промовчав Дуб-лісовик. Скаржитись в горі Він ще не звик!	Та лісники Додивилися впору Листя засохле, Дірявую кору. Дуби темнозорі. «В них короїди, Тому вони хворі!» Бачать: на соснах Хвоя змертвіла. «Теж у них,— кажуть,— Нечисть насіла! Ось ми їй зараз Пропишемо ліки! Стежку до бору Забуде навіки!»	Шелестом Тишу сполохавши ранню, Дятли летять Помагать лікуванню. Вітром гайнули, Аж свиснули крила, Хто їх побачив — В очах зарябіло! В діри на соснах Засунули носа, Яблуньку бідну Оглянули скоса. І, добиваючись В трухлі куточки, Застукотіли Дзьоби-молоточки! Цюкають дятли, Аж сиплеться порох! «Ось як ми,— кажуть,— Лікуємо хворих!» Повитягали З нір короїдів, Родичів їхніх Та їхніх сусідів. Щоб у спокої Шуміла діброва, Щоб розросталася Дужа й здорова. Будуть дерева Здійматися в небо. Знищили злодіїв — Так їм і треба!