Билина

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Билина, -ни, ж. Стебель полеваго злака, травка, былина. Ой у полі билина, її вітер колише. Мет. 78. Сам зостався на чужині, як билина в полі. Мет. 11. Ум. Билинка, билинонька, билиночка.


Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Билина

  • БИЛИНА 1, и, жін. Стебло трав'янистої рослини. Пустиня циганом чорніла: Де город був або село — І головня уже не тліла, І попіл вітром рознесло, Билини навіть не осталось (Тарас Шевченко, II, 1953, 60); На високу билину видряпався вусатий коник з жовтим черевцем (Олесь Донченко, III, 1956, 388); * У порівняннях. Кругом мене все чужі люди, чужий рід, чуже село. Я одна, як билина в полі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 327).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 165.

  • БИЛИНА 2, и, жін. Російська народна епічна пісня про богатирів та їх подвиги. Гіперболічні образи дуже поширені в усній народній творчості, зокрема в російських билинах (Деякі питання поетичної майстерності, 1956, 60); В Олексі Поповичі українських дум ми пізнаємо риси Альоші Поповича російських билин (Максим Рильський, III, 1956, 15).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання